Знахідка у дідовій хаті підтвердила витоки родоводу, а герб і штандарт прикрасили його
Не стану переповідати те, що вже написав про цього справді неординарного чоловіка, який у своєму захопленні (сам же за професією скромний чоботар – ремонтує у Турятці взуття) досяг високого визнання і став членом Українського геральдичного товариства (УГТ) у Львові. Нагадаємо тільки читачам, що попередній матеріал про Дмитра Ніколаєвича вміщено у «Новому дні» за 20 квітня 2012 року.
А продовжити тему спонукав ще один факт. Зовсім нещодавно Дмитро завершив роботу над створенням сімейного герба та штандарту, що засвідчила відповідна постанова УГТ. Дмитро Ніколаєвич став третім володарем такої почесної атрибутики на Буковині і 443-м — на теренах всієї України. — Поява сім
... Читати далі »
15 лютого 1989 року радянські війська остаточно залишили Афганістан. Після дев’ятирічних воєнних дій настав мир. За офіційною статистикою втрати СРСР склали 15 тисяч убитих, з них понад 2 тисячі — українців. За неофіційними ж даними цифра загиблих (з радянської сторони) сягає понад 140 тисяч, а загалом афганська війна забрала життя 1,5 млн. людей. Додамо до цього кількість поранених, а також осіб, які захворіли „завдячуючи” цій „рятувальній” місії могутньої держави і отримаємо вражаючі масштаби трагедії.
Одним із тих, кому пощастило живим повернутись до рідної домівки, — глибочанин Віктор Баловсяк, який дев’ятнадцятирічним молодиком потрапив на фронт. 5 лютого 1986 року після трьохмісячної спецпідготовки у Термезі (Узб
... Читати далі »
Якось до весни захотілось мені придбати нову сапу, тож звернувся до коваля. Один каже: я майстер з фігурних виробів, зокрема воріт, деталей альтанок, прикрас до кам’яних мурів. Сапи не робив і робити не буду, бо справа невигідна. Інший також сказав щось подібне. Знайомий порадив Петра Щербаня з Кам’янки. Йому, до речі, незабаром буде 80 літ. Ковальську справу опановував самотужки у колишньому місцевому колгоспі. А до цього працював на залізничній станції Вадул-Сірет у Черепківцях. Роки тоді були важкі, до всього — у сім’ї шестеро чоловік. 30 років виконував різні роботи: лагодив зубові та дискові борони, виготовляв найрізноманітніші вироби, підкови та цвяхи до них і багато іншого. Вийшовши на заслужений відпочинок, не полишив улюблену справу: змонтував невели
... Читати далі »
Зазвичай, каплички будують біля центральних доріг. Їдучи з Глибоки до Купки, вздовж шляху милують око такі споруди у Петричанці, Просіці, Сучевенах. Та мою увагу привернула каплиця на пагорбі під лісом за річкою Малий Сірет, що у Сучевенах. З центральної дороги видно лише її обриси, бо ж віддаль чимала. При нагоді, перебуваючи у справах, вирішив зайти до каплиці. Неподалік садиба Лазаря Шкробанця. Саме від нього я дізнався, що минулого року споруду освятили (а загалом будували 8 років). Сельчани допомагали хто чим міг. Зокрема сестра Лазаря з племінниками, які мешкають у Купці. Назвали на честь Пресвятої Матері Богородиці. У приміщені багато ікон, які свого часу дарували священнослужителі, прихожани, а найбільшу презентували із Верхньопетрівецького монастиря. Щоранку Лазар Драгушович розчищає стежину і першим запалює свічку.
Від її очей теж не відведеш погляд. Власне, як і сама Наталія Феррарі знаходить переважно силу і натхнення в очах інших для своєї творчості. Бо цілком переконана, що людські очі можуть сказати інколи значно більше, аніж гарні слова. Втім, домінуючою фактурою у художніх роботах Наталії є ще й оголене тіло: його краса, принадливість і глибинний потенціал животворення. А в цьому сенсі годі шукати кращого матеріалу (даруйте, за відсутність вдалої метафори – прим.авт.), аніж зовсім юне цнотливе дівоче чи молоде тіло жінки… Спершу звичайна учениця школи, а згодом Глибоцького ліцею Наталочка з доволі розповсюдженим українським коренем свого прізвища справно відвідувала уроки, читала підручники, здобувала знання. Але вже тоді у школярки з’явилась справжня жага до малюван
... Читати далі »
А продовжити тему спонукав ще один факт. Зовсім нещодавно Дмитро завершив роботу над створенням сімейного герба та штандарту, що засвідчила відповідна постанова УГТ. Дмитро Ніколаєвич став третім володарем такої почесної атрибутики на Буковині і 443-м — на теренах всієї України.
Одним із тих, кому пощастило живим повернутись до рідної домівки, — глибочанин Віктор Баловсяк, який дев’ятнадцятирічним молодиком потрапив на фронт. 5 лютого 1986 року після трьохмісячної спецпідготовки у Термезі (Узб
Якось до весни захотілось мені придбати нову сапу, тож звернувся до коваля. Один каже: я майстер з фігурних виробів, зокрема воріт, деталей альтанок, прикрас до кам’яних мурів. Сапи не робив і робити не буду, бо справа невигідна. Інший також сказав щось подібне. 
Зазвичай, каплички будують біля центральних доріг. Їдучи з Глибоки до Купки, вздовж шляху милують око такі споруди у Петричанці, Просіці, Сучевенах. Та мою увагу привернула каплиця на пагорбі під лісом за річкою Малий Сірет, що у Сучевенах. З центральної дороги видно лише її обриси, бо ж віддаль чимала. При нагоді, перебуваючи у справах, вирішив зайти до каплиці.
Від її очей теж не відведеш погляд. Власне, як і сама Наталія Феррарі знаходить переважно силу і натхнення в очах інших для своєї творчості. Бо цілком переконана, що людські очі можуть сказати інколи значно більше, аніж гарні слова. Втім, домінуючою фактурою у художніх роботах Наталії є ще й оголене тіло: його краса, принадливість і глибинний потенціал животворення. А в цьому сенсі годі шукати кращого матеріалу (даруйте, за відсутність вдалої метафори – прим.авт.), аніж зовсім юне цнотливе дівоче чи молоде тіло жінки…