А продовжити тему спонукав ще один факт. Зовсім нещодавно Дмитро завершив роботу над створенням сімейного герба та штандарту, що засвідчила відповідна постанова УГТ. Дмитро Ніколаєвич став третім володарем такої почесної атрибутики на Буковині і 443-м — на теренах всієї України.
— Поява сімейного герба та прапора, — розповідає Дмитро Георгійович, — аж ніяк не є ознакою гордовитого жесту, амбітних зазіхань. Вона зумовлена історичною подією, що із часом переросла у своєрідну легенду, почуту мною ще в дитинстві. А суть її така:
У ході російсько-турецької війни 1768-1774 років російська армія отримала видатну перемогу під стінами фортеці у Хотині. Після неї один із заможних турецьких військовиків не захотів повертатися на батьківщину і залишився на Буковині. Тут взяв собі за дружину гарну місцеву дівчину. У їх сім’ї народилось кілька дітей. Вже коли старшому сину виповнилось 50 років, Пінтелей (так односельці прозвали поважного і доброго турка) вирішив охрестити його у православній церкві та позбавити мусульманської віри. Із цією метою Пінтелей разом із сином поїхали до Петербурга, де на той час правив російський цар Микола І. Тож на його честь сина назвали Миколою, а заодно і дали йому прізвище на російський манер — Ніколаєвич.
Знаючи про цю легенду, я тривалий час намагався знайти бодай якесь документальне підтвердження походження нашого роду. А тому два роки тому я знову навідався в село Острицю Герцаївського району до хати померлого діда, де вже давно ніхто не жив. Із великим хвилюванням і не меншою надією позривав дошки, котрими були забиті вікна та двері, і переступив поріг. Попри те, що хата, начебто, й була зачинена, тут добре «похазяйнували» непрохані гості: побачив голі кімнати, де залишились напівзгнила дерев’яна порожня скриня та скелет великого щура.
І все ж, я провів ретельні пошуки. Та й недаремно, бо за скринею таки знайшов чималий згорток пожовклих документів. Досі дивуюсь, як вони збереглись, адже скільки літ пройшло, а їх ні вода, ані волога, ані злодії, навіть отой щур не знищили! Отак легенда і знайшла документальне підтвердження нашого родоводу. До речі, згідно з ним прапрадіда і прадіда обирали депутатами Чернівецької магістратури за часів панування Австро-Угорської імперії.
Я просто не міг після цього не взятись за виготовлення родинного герба та штандарта, а їх девізом стали слова: «Від минулого — до майбутнього!».
Власне, як і у моїх попередніх роботах щодо гербів та прапорів сіл Турятки, Поляни, Молодії, Валя Кузьмина, а також Турятського НВК, а нині ще й працюю над такими ж атрибутами для Йорданештів, допомогло тісне і спільне співробітництво із відомим в Україні геральдистом Ігорем Янушкевичем з міста Миколаєва. Я щиро вдячний йому за сприяння.

На знімках: Дмитро Ніколаєвич із родинним штандартом.
P.S. Сьогодні Дмитру Ніколаєвичу виповнюється 40 років від дня народження. Редакція сердечно вітає його з ювілеєм і бажає нових творчих здобутків.