Мені пощастило цього року відвідати Мелітополь, де жила після війни Домка Ботушанська. На тихій вулиці Пушкіна, 290, заховавшись у зелені, все так же стоїть і вдивляється маленькими вікнами у світ старенька хата Солоненків. Зараз тут мешкає її старший син Євген з дружиною Тетяною та дітьми. Саме в цій хатині Домка Сидорівна віддавалась годинам творчості. Тут вона ночами вичитувала, переписувала, корегувала автобіографічний роман „Підземний дзвін” до останніх днів життя. Книга побачила світ завдяки кандидатові філологічних наук Катерині Гурдзуф та родині письменниці. Видана, щоправда, малим тиражем.
У славному запорізькому Мелітополі живе пам’ять про нашу землячку. Відвідала я краєзнавчий музей, де зберігаються матеріали про неї. До речі, у інформаційно-біографічному збірнику „Кто есть кто на Мелитопольщине” у розділі „Память региона” є сторінка про Домку Сидорівну, де, зокрема, сказано: „Она не просто состояла в литературном объединении г. Мелитополя, но была его душой, лидером… Во многих учебных заведениях города сегодня факультативно изучают ее творчество”. [с. 471].
Невелика на зріст буковинка, яка у великому російськомовному місті завжди спілкувалася тільки українською, завоювала повагу у мелітопольчан. Керівництво літературного об’єднання не тільки береже пам’ять про талановиту жінку, друкує її твори, а й готує подання на присвоєння Ботушанській звання „Почесного громадянина” до ювілею міста у 2014 році.
Відвідали з сином Дмитром та чотирма онуками могилу Домки Сидорівни на алеї Слави. Там же поховані її сестри Параска, Олена, син Віталій. Чимало спогадів про родину записали у родичів в селі Ігорівка, що розташоване на березі Азовського моря.
Час пролетів швидко. Чимало подарунків привезли для музею: фото, книги, бюст поетеси. Та найголовніше — незабутні враження…