— Батько мав їх з 500, — констатував Степан Сергійович. — З дитинства звик до цієї крилатої радості і вже не можу без неї обійтися. Був випадок: шестирічним хлоп’ям піднявся на драбину 10-метрової висоти, аби спіймати чужого голуба. З неї впав, але птицю не відпускав. Тоді тато мовив, що стану голубоводом.
У 1999 році пан Степан привіз із Румунії 15 ніжних воркунів. Купив їх маленькими, тренував, виводив свою улюблену расу. Нині вже має 300 пернатих, з яких 180 — парами. Решта — молодь, котра ще не спарувалась.
Живуть спортивні поштові птиці в обладнаному голуб’ятнику. Окремо — голубки, голуби і гамірне потомство.
Задоволення це досить дороге, якщо займатися серйозно. Окрім придбання самих благородних пернатих, треба купити зерно, спеціальні корми, добавки до них. Оскільки нині поширені різноманітні хвороби, птахам також необхідно давати ліки, робити щеплення. Захоплення займає ще й чимало часу. Як каже Степан Сергійович, на одне годування відводить по півтора години. Зазвичай, слід мати 3 — 4 види корму. А під час змагань — і по 20.
Голуби безпомилково знаходять шлях додому за багато сотень і навіть тисячі кілометрів.
— Після відкриття олімпіади у Греції мої птиці прибули додому в Опришени на третій день.
А кубків, дипломів і грамот красенів пана Степана й не перерахувати. Вони — чемпіони України, переможці змагань в Угорщині. За перше місце у категорії „АS” у Молдові виграли 950 євро.
У чому таємниці перемог? Можливо, у тому, вважає Степан Сергійович, що у перельотах беруть участь голуби-чоловіки, а вдома на них чекають вірні подруги…
Ось ми підходимо до голуб’ятника. Степан Безушко його відчиняє — і птиці випурхують на волю. Повітря розтинає пронизливий свист. Наші думки мчать за ним: „Голуби, принесіть трішечки неба!”. Вони стають цятками у блакитній далечині. А один спускається і примощується у дужі чоловічі руки.