Перша добірка охоплює 43 відомі його поеми і поезії: «Ангел і Демон», «Послання друге», «Послання третє», «Життя», «Келін», «Лучафер», «Що тобі бажаю, мій румунський краю», «Синя квітка», «Озеро», «Венеція», «Коли ті спомини встають...», «Біля тополь самотніх», «Літа минають», «Тебе ж нема», «Зоря», «Знову щогли залишають...» та ін. До здійснення перекладів долучались найталановитіші українські перекладачі та поети, зокрема Максим Рильський, Володимир Сосюра.  
Тіту Майореску, Джордже Келінеску, Тудор Віану, Думітру Каракостя, Едґар Папу, Александру Піру, Джордже Мунтяну, Єуджен Тодоран, Ладіслау Ґалді, Марін Мінку, Іоан Неґоіцеску та інші подають інтерпретаційні «ключі» для розуміння того, як саме і з яких елементів заново постає в іномовному «одязі» неповторна творча самобутність Міхая Емінеску. Помічаємо, що, за винятком цілого ряду недоробків та промахів, у багатьох випадках українські перекладачі усвідомлювали майже всі глибинні значення поезії румунського класика, з великою увагою і захопленням ставились до їхнього відтворення, сприймаючи Емінеску з належною повагою, як своєрідного «партнера» у поетичному «змаганні». Образно, сугестивно, промовистою метафорою схарактеризував той же Андрій М’ястківський посилену трудність перекладача (більша частина київської добірки 1974 р. належить йому) у нелегкому «змаганні» з Міхаєм Емінеску: «Він мені задавав важкі завдання, тому що переклад — з далекої мови, бо румунська — не слов’янська. Наче казав: «Ану, Андрію, попробуй цей «горішок», розкуси! І було цікаво! Якби було легко, то тоді нічого й робити. Мені було важко і цікаво. Саме тому цікаво, що важко».
Аналізуючи поему Емінеску «Лучафер», видатний літературознавець академік Тудор Віану відзначав, що справжня поезія твориться, насамперед, з образів-картин і почуттів.
Автор славнозвісної «Історії румунської літератури», монографії про Міхая Емінеску Джордже Келінеску зауважував, що художня майстерність даного поета у його вмінні перетворювати ідеї у музику та метафори, при цьому «ніколи не філософствувати, зображуючи у реченнях картини», а «пластична інтерпретація понять є просто надзвичайною». Сам же Емінеску був свідомий цього. На його думку, поезія — «захоплююча гра картинами», виражена за допомогою символів та порівнянь.
У перекладах першої добірки зустрічаємо чимало вдалих, гарних і навіть чудових українських еквівалентів «гри картинами», коли перекладач, відчувши глибинний сенс оригіналу, нічим не «сковує» буяння власної фантазії, внаслідок чого оригінальні поезії «переливаються» у перекладні версії за допомогою відповідних художніх образів-картин. Наприклад:
Знов сьогодні в тім провулку
Місяць дивиться в вікно.
Тільки ти в вікні знайомім
Не з’являєшся давно.
І сьогодні ті ж дерева,
І на них той самий цвіт.
Та ніколи тим деревам
Не вернуть минулих літ.
(Переклад А. Кацнельсона)
У напруженій «дуелі» з автором перекладач інколи «жертвує» словами, виразами та реаліями оригіналу, використовуючи замість них інші, синонімічно відповідні, щоб не «ущербити» зміст і художню наснагу.
Зразковим прикладом «надзвичайної пластичної інтерпретації понять» (Келінеску) може послужити вірш Емінеску «Зоря» («La steaua»), в якому реалії всесвіту (космічні простори галактик, народження і згасання небесних тіл, донесення світлом на Землю зображення деяких надто віддалених небесних тіл вже після їхньої «смерті» тощо) майстерно використані як порівняння для вираження романтичної ідеї «іскри любові», яка не минає разом з літами. Мислення поета картинами відзначається особливою проникливістю, глибиною, ясністю оформлення думок:
Зоря крізь просторінь і час
Ллє тихо світло срібне.
Щоб світло те дійшло до нас,
Були віки потрібні.
Далі, у перекладі, той же рух, та ж деталізація, як в оригіналі:
Зоря погасла вже давно,
Але в простори сині
Проміння йшло, і нам воно
Засяло тільки нині.
Вершину образно-поняттєвої демонстрації головної ідеї вірша містить третя строфа, побудована за властивими Міхаєві Емінеску засобами симетрії й антитези розстановки поетичних конструктів, у цьому випадку картин: коли зоря існувала (у перекладі — жила), ми її не бачили (світло ще не донесло до нас її зображення). Зараз ми її бачимо (світло донесло до нас її зображення), але зорі вже немає (доки світло донесло до нас її зображення, зоря погасла):
Це світло привидом з пітьми
Проходить небокраєм.
Жила зоря — й не знали ми
Її, лиш мертву знаєм.
(Переклад В.Шевця)
В українському перекладі, на жаль, трохи «завуальовано» прозорість картинного рисунка, бо замість зорового елемента (бачимо-не бачимо) використано значеннєво-багатозначну, отже, не точну синтагму не знали-знаєм, що в певній мірі порушує логіку поетичного мислення, а вживання гнітючого епітета мертва (існуючого, щоправда, в оригіналі в іншій формі і, як нам здається, з «нейтралізованим» гнітючим відтінком, і не як зорове зображення, а тільки як інформація), отож вираз «(зорю) лиш мертву бачим» ущерблює пластичність картини і надає їй відтінку болісного почуття.
(Стаття передрукована зі скороченнями з журналу  «Наш голос», видання Союзу українців Румунії).