Мабуть, якби не чутки, з цією людиною доля не звела б. Вирушаючи до села Просіка, знала три „народні” легенди, котрі зацікавлювали і, зізнаюсь, в котрі не зовсім вірилось. Найперша повістувала про те, що Іван Банилян, захворівши, у комі просив Бога врятувати його. Опісля неймовірного чуда став священиком.
Інша розповідала, що чоловік, аби вилікуватись, знайшов порятунок у аскетизмі. Тобто, жив у скиті, де міг спілкуватись тільки з Богом. Вилікувався і присвятив Йому своє життя.
Третю легенду розповіла жіночка, ніби якось Іван Банилян ішов попри ліс, де зустрів ясновидицю, котра порадила: „Якщо станеш священиком — видужаєш”.
Тож, суть розповідей одна і та ж, тільки обрамлення різне. Що ж сталось насправді? І чи існує таємниця взагалі? Щоб дізнатись — вирушила до священнослужителя, хоч як запитуватиму його про таке — не знала.
Приїхала до Просіки у суботу. Одразу на гостинці зустріла старшу жінку, котра йшла до колодязя по воду. Запитала:
— Як гадаєте? Зможу сьогодні поспілкуватись у храмі із священиком?
Відповіла, що служби Божі проводять по неділях. А щодня люди споруджують новий храм, тож і отець теж приїздить. Олександра Пушкач поскаржилась також на одиноке життя старенької людини і додала:
— Вже здоров’я не дозволяє висидіти Божу службу. Так, постою трохи у коридорі. Але іноді священик заходить до мене, аби прочитати молитву за здоров’я. Він — людина із золотим серцем: і порадить, і підтримає, а що вже щиро молиться!

Іван Банилян родом з Карапчева, живе зараз у Йорданештах. Після закінчення загальноосвітньої школи, навчався у Кишинівському політехнічному інституті (зараз технічний університет) на технолога. Однак, кожен з нас має покликання, яке остаточно залишається Божою таємницею. До одних Він говорить тихо, бережливо і спокійно. Інші, щоб почути Божий голос, потребують чогось сильнішого. Тож, у 25 років Іван Банилян поступає до Кишинівської духовної академії, яку закінчить у 2006 році. Його життя змінюється тим, що приходить до Бога.
— Вважаю, що Всевишній так вирішив. І не шкодую, — каже мені отець. — Ще у дитинстві, коли й молитися не вмів, був період: часто, лежачи на ліжку обличчям до стіни, просив: „Боже, допоможи мені стати Твоєю дитиною”. Ви знаєте, щоразу, купуючи білет до Кишинева, їхав у поїзді поруч із монахом чи монашкою, священиком, семінаристом. Вони розповідали про те, що було близьким моєму серцю. Можливо, не поступав би на технолога, якби пізнав близько віруючу людину раніше.

Лежачи в комі, Іван Банилян чув вирок медиків — це кінець!
Він все розумів, усвідомлював — тільки нічого не міг зробити. Залишалось — молитись.
— Мабуть, я вперше у житті так просив Бога, щоб Він дав мені шанс щось для Нього зробити, — каже ієрей.
Це була саме та ситуація, коли на людей надії немає. Єдиним лікарем залишаються звертання до Всевишнього. Якщо існування Бога неможливо довести і неможливо заперечити, то чим тоді є те диво, що людина одужала?
Було зрозуміло й самому — піде здобувати ще одну освіту. Аби відчути істину молитви, їздив до святогорців Румунії. У відокремлених обителях для ченців, котрі бажають вести суворіше, ніж у монастирі, життя, витає святий дух, адже вони перебувають у строгих постах, постійних молитвах, душевній чистоті. Саме там, у горах Румунії, сліпа жінка, котра мешкає у скиті, їсть чорний хліб, мовила: „Я бачу, ти станеш священиком”.

„Возлюби Господа Бога твого всем серцем твоим, и всею душою твоею, и всею крепостию, и всем разумением твоим. Сия есть первая и наибольшая заповедь. Вторая же подобная ей: возлюби ближнего своего, как самого себя. На сих двух заповедях утверждается весь закон и пророки”.
От Матфея 22:37-40.
Минулоріч, 5 серпня, у Просіці, де працює Іван Банилян, освятили місце для спорудження нового храму. Розташування обрали на підвищенні, щоб було видно з усіх сторін, навпроти існуючого храму. За історією, як розповідає Іван Банилян, у Просіці фанаріоти (греки) збудували перший дім для прихожан. У половині 18 століття турецька навала вигнала фанаріотів і зруйнувала дерев’яну будівлю. На її місці залишився камінь жертовника, де сьогодні освячують воду.
Храм святого Іоанна Богослова — наймолодшого апостола, єдиного з тих, хто залишився біля Ісуса під час розп’яття, спорудили 1798 року. Хоч під час реставрації над дверима знайшли надпис — 1797 р. Двері храму замовляли у Румунії. Це, як у старі часи, різьба ікон по дереву.
А новий храм святого великомученика Міни споруджують усім селом. 116 чоловік тільки забивали фундамент. Цікаво, що цегла та найбільша сума коштів прибули майже за 4 тисячі кілометрів —  з міста Сургута (Росія).

Іван Банилян вміє грати на музичних інструментах — акордеоні та фортепіано. Хоч здобував музичну освіту тільки два роки, має хороший слух. Каже, що за Давньої Греції вважалась некультурною та людина, котра не володіла якимсь інструментом або не співала у церковному хорі. Останнього разу була можливість сісти за фортепіано під час поклоніння святим місцям у Ізраїлі.
Найбільшою проблемою сучасного суспільства ієрей вважає ті моменти у житті, коли людина, незалежно від віку, не бачить, не відчуває, не розуміє, що Бог завжди поруч, турбується про кожен крок і думку.