До почесної місії — символічного відкриття погруддя Міхаю Емінеску — запросили голову обласного Товариства румунської культури ім. Міхая Емінеску Василя Бику, голову обласної ради Михайла Гайничеру, голову райдержадміністрації Миколу Загарюка, голову районної ради Валерія Ротаря, голову Ліги прав людини національних меншин Аркадія Опайця, віце-консула Генерального Консульства Румунії у Чернівцях Денісу Габор, народного депутата України Івана Попеску та учнів Карапчівського ліцею ім. М.Емінеску Мар‘яну Банческу та Георгія Леорду. Під час відкриття Йорданештський хор «Фіій Арбороасей» виконав «Молитву» на вірші відомого поета.
Шлях до встановлення погруддя був тернистим. Формальностей багато, не всі сприйняли цей вчинок з відкритою душею, а одиниці навіть обурювались.
Доказом того є й те, що в ніч з 13 на 14 червня група зловмисників-вандалів зняли голову з погруддя та зникли. І тільки завдяки спритності Аркадія Опайця, його друзів-скульпторів та на прохання перших осіб керівництва області і району погруддя реставрували, а свято відбулося вчасно.
 На слова подяки заслуговують Михайло Папієв, Михайло Гайничеру, Георгій Галиць, Микола Загарюк. Звичайно, неприємна подія миттю облетіла і Україну, і сусідні держави, набувши міжнародного розголосу, адже була й реакція МЗС Румунії. А це серйозна «ведмежа послуга» для нашої держави відносно її євроінтеграційних процесів.
Отже, і про це у своїй промові говорив голова Товариства ім. Міхая Емінеску пан Василь Бику. Він зазначив, що М.Емінеску  подав нам ще один урок про те, що не можна піднімати руку на чуже. Для когось Емінеску — це символ нації. Василь Миколайович подякував всім за підтримку, за сприяння, навіть тим вандалам, які розбили погруддя, чим довели відсутність своєї національної гідності, — сказав В.Бику.
До присутніх звернувся голова обласної ради Михайло Гайничеру, який зазначив, що це свято не тільки для району чи області, а для всіх, хто знайомий з творчістю великого поета та хто любить його.
Ми пишаємося тим, що у нас є Юрій Федькович, що у нас є Міхай Емінеску, що у нас є Сіді Таль, адже всі ми буковинці,  — наголосив голова райдержадміністрації Микола Загарюк. Тому коли йшла мова про створення у Глибоці Алеї видатних людей всіх національностей району, я підтримав цю пропозицію і радий, що  її розпочато.
Голова районної ради Валерій Ротар – людина, яка поруч зі мною найбільше піклувалась про встановлення погруддя. У своєму слові до присутніх Валерій Манолійович сказав, що саме повернувся з Румунії, де побачив подібні бюсти Тарасу Шевченку, Ользі Кобилянській і це надзвичайно приємно. Кожен народ має свої постаті: росіяни —Пушкіна, українці – Шевченка, поляки – Міцкевича, а ми, румуни, — Емінеску. У школі ми виховувались на його віршах, тому сьогодні я надзвичайно радий, що ця робота здійснена і ,сподіваюсь, на Алеї з’являться й погруддя інших видатних людей.
Селищний голова Костянтин Горячко висловив вдячність румунській громаді за те, що вони зберігають свої традиції та мову, за те, що цінують своїх пращурів і підкреслив: ніколи нікому не вдасться створити протистояння між нашими народами, вони завжди житимуть у мирі та дружбі.
Віце-консул Генерального консульства Румунії у Чернівцях пані Деніса Габор  говорила про актуальність творчості Емінеску та її важливість для буковинців, адже саме тут він написав перші свої твори та провів найкращі молоді роки.
Народний депутат Іван Попеску нагадав всім слова іншого великого румунського пісняра Нікіти Станеску: «Наша країна – це румунська мова», а Міхай Емінеску – це наша душа, — додав Іван Васильович. Міхай Емінеску завжди черпав свою філософію та енергію від Штефана Великого, тому часто навідувався у монастир у Путні. Ми ж повинні любити мову і наші духовні цінності так, як любив їх Великий Поет.
Це четвертий пам’ятник, до встановлення якого задіяний пан Аркадій Опаїць, однак таких складнощів  у нього ще не було. Не доводилось йому зустрічати і такого  варварства.
Кілька років тому Аркадій Сильвестрович сказав мені: якщо покладу йому на стіл рішення про встановлення погруддя та збудуємо постамент, то він особисто привезе  готовий бюст. Так і сталося, копію мистецької роботи румунського скульптора Іона Ірімеску Аркадій Опаїць зі своїми друзями-скульпторами виготовляв за власний рахунок.
Перед присутніми виступила й місцева письменниця, голова районної організації Товариства «Просвіта» ім.Т.Шевченка Олександра Возняк. Вона читала Емінеску у перекладі на українську, зупинилася на його філософії та висловила думку, що у наших школах (не тільки румуномовних) варто вивчати твори Емінеску та його мову. До речі, коли дитина вчить у школі три мови, а на перерві розмовляє четвертою рідною, яку не вивчає, то це дещо дивно. А законодавство нашої держави у цьому напрямку ідеальне.
Присутніх також привітали з подією директор дирекції культури Ботошанського повіту Дануц Гуцу, керівник делегації з міста Тирговіште Міхай Дуку, письменник Мірча Лютик, ветеран культурної ниви Михайло Горбань, директор Ботошанського театру для дітей та молоді «Василаке» Флорін Аіоніцоає. Хор «Драгош Воде» виконав пісні на вірші Емінеску.
Після покладання квітів благочинний району отець Іоан Горда разом з отцем Марчелом Ніцу з Йорданешт та тутешнім хором, яким керує отець Василь Пожога, освятили  погруддя.
Одним подобається, іншим ні – це проблеми кожного окремо. Загалом Міхай Емінеску є символом багатьох меншканців Глибоцького району (тут мешкає понад 50% румуномовного населення). Його пам’ятники стоять у Чернівцях, Новоселиці, Герцах, але ніде над ним не знущались. І хочу повторити слова, які я сказав під час урочистостей: 72 роки тому назад в ніч з 13 на 14 червня хтось хотів знищити наші сім’ї та депортували їх до Сибіру. В ту ж ніч  минулого тижня хотіли вкрасти національний символ. Не вийшло. Мій прадід, якого я добре пам’ятаю, розмовляв зі своїми сусідами і румунською, і українською, і німецькою, і навіть польською. Але вони пили чарку і нікому у голову не приходило те, що говорять сьогодні окремі особи, які не розуміють, що таке Буковина. Я переконаний, справжні румуни і справжні українці та й не в останню чергу представники всіх національностей цього краю завжди житимуть у мирі і дружбі.
Дехто вважає: краще б зробили щось інше, наприклад відремонтували дороги, аніж встановлювати черговий пам’ятник. Наголошую, що все зроблено на кошти спонсорів, без жодного гроша з бюджету.
Щира вдячність підприємцю Георгію Шкробанцю, який виконав роботи з благоустрою та збудував постамент, а також Івану Багняну з Петрівців та Мірчі Попеску з Купки і всім тим, хто допоміг бодай добрим словом.