На другу каденцію секретаря Турятської сільської ради Олену Костік депутати обрали одностайно. Уже за перші роки роботи на цій посаді Олена Іванівна зуміла добре освоїти свої функціональні обов’язки, уміло готувати документи для розгляду на сесіях та засіданнях виконкомів. Та найголовніше —це її уважне ставлення до людей, їх запитів і проблем, готовність за найменшої можливості надати сельчанам необхідну допомогу, вирішити питання на місці. Звісно, тут не обходиться без сприяння і підтримки сільського голови Івана Дутковича, депутатів та членів виконкому. Схвально відгукуються про роботу Олени Костік і відповідальні працівники апарату районної ради, з якими Олена Іванівна прагне знайти порозуміння, спільні шляхи у розв’язанні назрілих проблем Турятки і Поляни та їх тер
... Читати далі »
Горішній кут, що в Кам’янці, розташований на відстані 2-3 кілометрів від центру села. Тут, переважно, проживає румуномовне населення, серед якого чимало людей похилого віку. За ініціативи уродженця цього кута Валерія Ротаря, протоієрея Василя Андронійчука та пенсіонера, члена церковної двадцятки Святоспиридонівського храму Георгія Лазурки у 2002 році розпочали споруджувати каплицю. Окрім вищезгаданих осіб в будівництві взяли участь і тамтешні жителі. У 2004 каплицю освятили і назвали на честь великомученика Дмитрія Солунського. Люди старшого віку, які не могли відвідувати церкву в центрі села, моляться тут. Власне, це невеличка церква. Але тут немає престолу, тому служба Божа не правиться, але читають акафіст. Нинішнього літа громада вирішила встановити іконостас. Вагому фінансову допомогу надав підприємець Андрій Хохуляк, виходець кута Анатолій Федорюк, який проживає в Росії, та не забуває про рідне село
... Читати далі »
Продовжуємо знайомити читачів із геральдикою населених пунктів району. Отож, подаємо герби та прапори села Луковиця та Опришени, виготовлені за ескізами голови Українського геральдичного товариства (УГТ) у Львові А.Гречило.
Герб села Луковиця
У щиті, розтятому на синє та червоне поля, срібний лук з натягнутою золотою тятивою і золотою стрілою вістрям вгору. Герб, згідно з правилами сучасного українського місцевого герботворення, вписано у декоративний картуш, увінчаний золотою сільською короною, що свідчить про статус поселення.
Ніжна і яскрава, немов крило метелика, з очима-промінчиками на усміхненому обличчі Анюта у житті, а на сцені — дівчинка-веселка, дівчинка-краса. Вона, немов вранішній промінчик, дарує надію батькам, що наполегливістю і любов’ю до танців досягне у житті успіхів.
Анюта Лутик навчається у 4 класі Йорданештської ЗОШ №1. Народилась у Росії, де вже в три роки почала відвідувати хореографічну студію народних танців. Там були перші знайомства зі сценою. Пізніше батьки переїхали у село Йорданешти, а Анюту записали займатись бально-спортивними танцями у Сторожинці. Вишукані та мрійливі віденський і повільний вальси, танго, фокстрот, квікстеп, жваві латиноамериканської програми самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль, джайв, як зізнається дівчина, відповідають її характеру, а мати додає: „Вона вся в танцях: і вдень, і вночі”. Можливо, тому й здобуває тільки перемоги: ди
... Читати далі »
До Дня визволення України від фашистських загарбників бібліотекарі разом з членами клубу „Мій край”, що діє при книгозбірні-філії с. Просіка, провели зустріч з учасницею Великої Вітчизняної війни Євгенією Чоботар, 1924-го року народження.
Сьогодні Євгенія Францівна кожен ранок розпочинає з молитви у капличці, яку дозволила збудувати 1998-го року у своєму саду. Молиться, щоб іншим Бог післав долю, не таку ж складну… Отримавши поранення, батько Євгенії Францівни помер у Першій світовій війні. Виросла на маминих руках. З відзнакою закінчила сім класів. Опісля — агрошколу у Петричанці, отримавши одразу три професії: агроном, бухгалтер, ветеринар. Оскільки тоді не було чорнил і зошитів, поміж рядками у старих книгах писали молоком, перемішаним з сажею. У свої 89 (!) Євгенія Францівна ще сама працює на городі. За працелюбність тьотю Генцю (так її всі називають) завжди поважали односельці.
... Читати далі »
Горішній кут, що в Кам’янці, розташований на відстані 2-3 кілометрів від центру села. Тут, переважно, проживає румуномовне населення, серед якого чимало людей похилого віку. За ініціативи уродженця цього кута Валерія Ротаря, протоієрея Василя Андронійчука та пенсіонера, члена церковної двадцятки Святоспиридонівського храму Георгія Лазурки у 2002 році розпочали споруджувати каплицю. Окрім вищезгаданих осіб в будівництві взяли участь і тамтешні жителі. У 2004 каплицю освятили і назвали на честь великомученика Дмитрія Солунського. Люди старшого віку, які не могли відвідувати церкву в центрі села, моляться тут. Власне, це невеличка церква. Але тут немає престолу, тому служба Божа не правиться, але читають акафіст. 
У щиті, розтятому на синє та червоне поля, срібний лук з натягнутою золотою тятивою і золотою стрілою вістрям вгору. Герб, згідно з правилами сучасного українського місцевого герботворення, вписано у декоративний картуш, увінчаний золотою сільською короною, що свідчить про статус поселення.
Анюта Лутик навчається у 4 класі Йорданештської ЗОШ №1. Народилась у Росії, де вже в три роки почала відвідувати хореографічну студію народних танців. Там були перші знайомства зі сценою. Пізніше батьки переїхали у село Йорданешти, а Анюту записали займатись бально-спортивними танцями у Сторожинці. Вишукані та мрійливі віденський і повільний вальси, танго, фокстрот, квікстеп, жваві латиноамериканської програми самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль, джайв, як зізнається дівчина, відповідають її характеру, а мати додає: „Вона вся в танцях: і вдень, і вночі”. 
Сьогодні Євгенія Францівна кожен ранок розпочинає з молитви у капличці, яку дозволила збудувати 1998-го року у своєму саду. Молиться, щоб іншим Бог післав долю, не таку ж складну…