На жаль, ця невеличка розповідь про Іллю Василаша  написана не з його слів, бо з ним, живим, мені так і не довелося зустрітись. В основу лягли спогади побратимів. 

— Наприкінці 2013 року, — розповідає глибочанин Володимир Григорчук, — наші з Іллею дороги перетнулись під час поїздки з Чернівців на Майдан у Києві. Уже з перших хвилин спілкування з’ясувалось, що Ілля Василаш є справжнім патріотом України, котрий всією душею вболіває за її долю. Маючи поважний вік — (тоді 54 роки), проблеми із зором після війни в Афганістані, він ні на мить не вагаючись вирушив до столиці. І кожен з нас, бойових побратимів, дуже швидко переконався наскільки Ілля Василаш смілива людина, досвідчений вояка. До нього тягнулись, до його слів і порад прислухались, що багатьом майданівцям відтак допомогло уберегтись від поранень посіпак Януковича, залишитись живим.
Ми жартома називали Іллю Євгеновича майором, хоча насправді він був капітаном за часи офіцерської служби в армії. І вже згодом, коли сформувався із добровольців «Айдар», Ілля Василаш знову ж таки одним із перших влився у його ряди. Передові позиції у жорстокій боротьбі із проросійськими, а то й російськими «феесбешниками», нелюдами раз-за-разом займав наш земляк. 
Ось, що, зокрема, писали в одному з Інтернет-видань колеги-журналісти: «В «Айдарі» 55-річного афганця Іллю Василаша називали «Дєдом». У казарму він повертався лише помитися й трохи перепочити після 4 — 5 днів на передовій.
«Ми дєдушку першого пускаємо, бо він, хоч і в окулярах, але розтяжки бачить краще за нас усіх», – жартівливо каже Олег на прізвисько «Сепаратист». Він – кулеметник, на передову ходить у команді афганця. 
Ілля Василаш – досвідчений боєць. Він був одним із перших на зайнятих під Металістом висотах, зараз не боїться заходити в тил ворога по інформацію. «Аж туди, за лінію», як він каже. 
...В одному із нерівних боїв на Сході України і загинув Ілля Євгенович. Багатоголосе «Герої не вмирають» лунало у Горбівцях під час поховання… 
Цими днями виповнюється сорок днів від загибелі Іллі Василаша. Вічна йому пам’ять!

Василь Гейніш.
Фото Григорія Безверхнього.