— Якщо оглянутись на шлях, пройдений Вами із територіальною громадою з 31 жовтня 2010 року — часу минулих виборів до місцевих рад, то яким він був?
—  Звісно, устелений трояндами не був (посміхається), але приємно те, що підтримка мене під час виборів підтвердилась і у ході подальшої роботи. Власне, є довіра людей і до сільської ради загалом. А це дало можливість вирішити ряд соціальних питань, зокрема відремонтувати належним чином у Волоці фасад клубу, замінити в ньому вікна, двері, зробити такий же ремонт у дошкільному навчальному закладі. Разом з односельцями впорядкували асфальтову дорогу від траси Чернівці —Тереблече до Волоки.
Ота довіра проявилась і в тому, що відчутно скоротились скарги громадян з території сільради до районної чи обласної влад. Переважно спірні питання, заяви прагнемо вирішувати на місці.
— Волока — село, де поряд із розкішними будинками-палацами (оскільки їх і годі назвати інакше), можна побачити звичайні хати. Мабуть, не всі займаються пошиттям весільних суконь та атрибутики, котрих нерідко в народі називають мільйонерами. До речі, у Чернівцях два мільйонери офіційно задекларували свої доходи. А у вас є такі?
— Особисто я подібних даних не маю, можливо, про це краще відомо податківцям. Щодо зайнятості населення, то особливого безробіття на території сільради не відчувається. Скажімо, близько 80 громадян (переважно жінки) виїхали на заробітки за кордон, передусім в Італію. Щоправда, дехто вже через економічну кризу повертається додому. У районному центрі зайнятості на обліку, зазвичай, стоять 12—15 наших сельчан.
Хочу додати, що ті люди, які займаються аграрним господарством: орють, сіють, доглядають за посівами і збирають урожай, дедалі більше використовують власні технічні засоби. Мало хто останнім часом наймає сезонних помічників із сусідніх сіл та райцентру.
Щодо контрастів, то їх можна побачити не лише у Волоці чи Грушівці, бо однаково багатими далеко не всі можуть бути. Принаймні у час загальної економічної кризи, що не обминула й Україну.
— Кілька слів попутно про Грушівку, що теж входить до вашої територіальної громади.
— У цьому селі поки що гостро стоять проблеми із відновленням моста (після повені), впорядкуванням доріг та спорудженням амбулаторії. Найголовніше — віднайти сповна джерела фінансування. Маємо надію дещо зробити за кошти сільради, мешканців села, але без допомоги районних гілок влади не обійтись. Певною мірою обіцяють її надати керівники РДА та райради.
— Традиційно говоримо і про те, що сільському голові мають служити надійною опорою депутати, виконком сільської ради, громадськість.
— Це однозначно. Можу відзначити, що в числі 20 депутатів більше половини молоді до 30 років, енергійні й ініціативні люди. Із 15 членів виконкому — 10 доволі потужних приватних підприємців,  котрі теж готові підкладати свої плечі у вирішенні проблем територіальної громади. Словом, співпрацюємо результативно.
— Що ж, дякую за спілкування. Щасти Вам.


На посаду секретаря Димківської сільської ради Петра Микитюка обрали у липні минулого року. Термін, начебто, зовсім невеликий. Однак, як зазначив сільський голова Михайло Сирбу (до речі, саме він запропонував кандидатуру Петра), молодий фахівець сповна адаптувався на новому місці роботи.
— Петро Васильович добре володіє комп’ютерною технікою, чітко орієнтується в економічних питаннях, бо має відповідну вищу освіту, знає людей села, уважно ставиться до їх запитів і проблем.  Словом, уміє і хоче працювати, — впевнено додав Михайло Петрович.
Лаконічна,  але ємка характеристика, власне, як і схвальні відгуки  односельців та спеціалістів представницької влади району про роботу Петра Микитюка, дають підстави для того, аби сказати: молода людина на своєму місці.