Для нього в ці дні якось особливо відчувається майже дзвінка тиша біля хати в Йорданештах, милує зір зелень дерев та золото стиглого хлібного колосся. 

А ще місяць тому Микола Мітрик разом з бойовими побратимами-буковинцями ніс службу на блок-постах у Луганській та Донецькій областях. Їх безперервно обстрілювали терористи, водночас Микола з товаришами давали гідну відсіч російським найманцям. Та одного дня, коли четверо вояків-буковинців рушили на чергове завдання, із засідки в їх бік кинули ручну гранату. Від вибуху один із бійців загинув на місці, а решта троє отримали важкі поранення. Кілька осколків влучили Миколі Мітрику у шию та голову. На щастя, поранених своєчасно вивіз з небезпечного місця гелікоптер українських військ. 
— Спершу, — розповідає Микола, — дев’ять днів лікувався у військовому шпиталі  Харкова. Відтак два тижні у Чернівцях, а тепер для реабілітації мені надали побути ще п’ятнадцять днів у селі поряд з родиною. Знаєте, дружина Олена та донечки Ніколета та Мінодора — то моя найбільша опора і підтримка. Навіть не можу собі уявити, як би я перейшов через оті всі випробування у боях та переніс поранення без них і на далекій відстані, і тут, у селі. 
Після нетривалої відпустки Микола має повернутись у свою військову частину. Як сам зізнався, якщо здоров’я і сили дозволять, він готовий знову взяти до рук зброю і стати на захист цілісності, миру і спокою в Україні. Допоможи, Боже, Миколі і нам усім у цьому.

Василь ГЕЙНІШ.
Фото Григорія Безверхнього.