А у сусідів дороги кращі. Такий висновок зробили журналісти «Нового дня», які два дні мандрували Румунією. Вихідні після свого професійного свята вирішили присвятити подорожам.

У суботу вранці на пункті пропуску «Сірет» (вже з боку сусідньої держави) нас гостинно зустріли віце-мер міста Сірет Віорєл Хаюра та редактор Ясської радіостанції, а нині й службовець Префектури Сучавського повіту – наш давній колега Міхай Міхаєску-Анюк.
Кілька слів для румунського радіо від головного редактора Глибоцької райгазети Миколи Шапки та відповідального секретаря, а потім – незабутня пізнавальна подорож. Перше враження за вікном – належно оброблені поля картоплі, пшениці, кукурудзи... Мікроавтобус мчить ледь не 100 км/год., бо жодної ями чи вибоїни на шляху. І лише 1 кілометр «бетонки» за містом Сірет, що залишився із часів Чаушеску, нагадує про стан шляхового господарства у часи диктатури.
Першим пунктом нашого пізнання став монастир у комуні Путна, де похований відомий господар Молдовського князівства Штефан Великий. Вигравши 47 битв і війн із 49, у кожному випадку будували монастир або церкву. У Путні він з вершини гори робив постріл із лука і там, де падала стріла, будували церкву монастиря. І не просто споруду, а диво-чудо, що збереглося до наших часів із 16 сторіччя. І ззовні (такого у нашому краї точно немає), і всередині такі майстерні розписи, що диву даєшся, як могли у ті часи без техніки, електрики збудувати, а без хімічної промисловості намалювати таку красу.
Починаючи із Путни, поруч із нами споглядала монастирі і група із Італії – люди досить похилого віку (далеко за 70 і 80 років), кілька осіб навіть із паличками. І тут напрошується паралель: а чи поїхали б наші дідусі й бабусі у такому віці подорожувати? Міркуйте самі.
Далі були монастирі у Сучевіці та Молдовіці. Оглянули ми і музеї, що на їх територіях.
Захоплено, як птахи, «ширяли» ми також на 3-кілометровому підйомнику у Ватра-Дорней. Краса гір, свіже повітря і повсюди чистота запам’ятались кожному із нас. 
І ще приємно було, коли власники місцевого кафе, почувши, що ми з України, подарували нашим хлопцям жовто-блакитні прапорці (!). До речі, на кожній державній установі Румунії, окрім державного, бачили прапор Європейського Союзу.
У горах, біля пам’ятника «Рука трудящого люду» (споруджений за часів Чаушеску), серед звичних продавців сувенірів лунала і українська мова. Старенький чоловік продавав писанки (певно, що мав, те й продавав). Нашому фотокору він розповів, що його два сини працюють у Німеччині. Саме на той момент біля пам’ятника фотографувались німецькі туристи. Невідомо чим не догодили його родині німці, але почули таке: «Мені здається, — сказав дідусь, — на даний час росіяни гірші за німців».
Не можу не сказати і кілька слів про ціни. Наприклад, бензин коштує 6 леїв (це близько 24 грн.), дорогі і продукти харчування, якщо брати у перерахунку на сьогоднішню гривню. Чорба з курятиною коштує 8 леїв (32 грн.), пляшка пива у магазині — 2 леї (10 грн.). За замовлену мною у ресторані порцію мамалиги і 250 грамам форелі-гриль, салат із помідорів з огірками та морозиво довелось викласти 30 леїв (120 грн.). 
Скажу і про ощадливість місцевих жителів. З нами поруч (коли ми вечеряли на турбазі «Пояна Нєгрі»)  20 учнів 8 класу разом з батьками святкували випускний. Молодь веселилась, танцювала, а мені було цікаво, що ж вони замовляли. Тож крадькома глянула на їх святковий стіл: кілька пляшок лікеру, прохолодні солодкі напої, фрукти, цукерки і кожному по одній другій страві.  
Зазначу, що для пересічного громадянина Румунії вартість товарів у магазинах є доступною, бо мінімальна зарплатня у цій державі з 1 січня 2014 року складає 850 леїв (за повідомленням газети «Уніря»), що за сьогоднішнім курсом валют  дорівнює 3400 грн. Не бідують і пенсіонери, звичайно, хто працював. 
Ми щиро пораділи за своїх друзів-румунів, що вони є членами ЄС, що у них працюють підприємства і люди мають постійну роботу, що до них іде інвестор. На таку ж долю сподіваємось і ми.
Колектив «Нового дня» висловлює щиру подяку Генеральному Консульству Румунії у Чернівцях (пані Елеонорі Молдован) за візову підтримку, історику та публіцисту з Ватра Дорней пану Іоану Абутнаріцєй, який завчасно піклувався про наше перебування та супроводжував нас під час екскурсій  цим  чудовим туристичним і дійсно райським куточком землі.

Світлана ГРИГОР’ЄВА,
відповідальний секретар «Нового дня».
Фото Петра Митранюка.