Українська мова — вигадка австріяків?

Прем’єру філологічно-вишуканої п’єси драматурга Миколи Куліша „Мина Мазайло” показали на сцені РКБТД аматори народного театру. Режисером виступив заслужений артист України Мирослав Маковійчук, звукорежисером — Володимир Харитеску.
У п’єсі поставлено одвічне питання: бути чи не бути українській нації? Головний герой комедії зрікається свого національного „я”. Як писала дружина письменника у „Спогадах про Куліша”, історія цілком невигадана: „Ще  працюючи над своїм „Миною” Микола якось зайшов до ЗАГСу і там прочитав списки змінених прізвищ. Між іншим було прізвище Гімненко, змінене на  Алмазов. Це його так розсмішило, що вирішив вставити епізод у п’єсу”.
Цікавою „родзинкою” п’єси стала міні-реклама малих козачат, котрі розпочали виставу і з’являлися на сцені під час прем’єри зі словами: „Розмовляйте українською мовою! Слава Україні!”.

Отож, на сцені звичайна українська міщанська родина: чоловік, дружина і двоє дорослих дітей. Мина Мазайло (Максим Фернега) у своєму прагненні не бути „малоросом” наймає вчительку „правильного проізношенія” Баронову-Козино (Марія Кирстюк), аби навчитися розмовляти російською мовою. Соромиться свого прізвища і прагне змінити на більш шляхетне, бо воно, мовляв, приносило йому одні невезіння: „...воно, як вісла на житті — Мазайло! Ще малим, як оддавав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!...” Мина хоче свідомо перекреслити, відректися свого роду-племені задля одної впертої ідеї-фікс, яка повністю вже опанувала його розумом і тонкими нитками брехні обплутала серце.
Мину підтримують дружина Килина (Мирослава Юркевич) і донька Мокрина (Юлія Джугалик). Але категорично проти цієї ідеї син Мокій (Роман Нагірний). Він готовий навіть зректися власного батька, якщо той змінить прізвище. Більше того — Мокій мріє додати до прізвища Мазайло другу частину — Квач, яка була у його предків. Мокрина просить подругу Улю (Алла Євтух) закохати у себе Мокія, аби відвернути його від захоплення українською мовою і всім українським. На допомогу в боротьбі з Мокієм викликають із Курська сестру Мазайлихи тьотю Мотю (Людмила Сабран), яка, приїхавши, обурюється, чому це на вокзалі замість „Харьков” написано „Харків”. Вважає, що: „Лучше быть изнасилованной, чем украинизированной!”. Тьотя Мотя, котра принесла на сцену багато емоцій, шуму та галасу будь-що хоче зрозуміти хто ж такі українці: „...не розумію хто такі українці, хто вони: євреї, татари, вірмени? Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями?”. Отож, Мазайло намагається пояснити їй, що частина з них — малороси, а частина — галичани, австріяки. Правда Мокій до сказаного вчасно добавив своє: „Галичина — наша українська земля; галичани — наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них...”.
Кульмінація настає тоді, коли у газеті опубліковують список осіб, які змінили прізвища. Серед них є і Мина Мазайло, який тепер став Мазєніним. Газету повісили у рамочці на стіні, проте у радісній ейфорії новоявлені Мазєніни не дочитали замітку до кінця, де сказано, що за спротив українізації Мазайла — Мазєніна звільнено з роботи...
Друга лінія в п’єсі є не менш симпатичною для глядачів: зачаровує багатство зібраного драматургом філологічного матеріалу. І це не випадково, бо сам М. Куліш був вельми закоханий в барви краси рідної мови, в слово, яке грайливо світилося в нього багатою гамою кольорів веселки. Свою любов до мови драматург вклав в уста Мокія: „Сиджу...удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування...” Під аплодисменти глядачів Мокій зачитує Улі тридцять синонімів до слова „говорити”, називає кілька відтінків словосполучень, пов’язаних з дієсловом „бринить”: орел бринить, сніжок бринить, думка бринить, спів бринить, губа бринить. Ерудований, залюблений в рідну мову, Мокій звертає увагу Улі на емоційні барви та відтінки слів. Вона слухає його залюбки, бо їй цікаво, тому Мокію без проблеми вдається „перетягнути” Улю на свою сторону.
Як сильно звучить любов Мокія до рідного саме сьогодні, сьогодні, коли йдеться про єдність українців Сходу і Заходу, коли врешті-решт йдеться про людей, котрі живуть під одним небом, в одній державі, яка зветься Україною. То ж бережімо, шануймо рідну мову — скарб нашої душі!
Аматорський театр РКБТД успішно підтвердив звання „народного” та отримав схвальні відгуки обласного журі.
Лариса Дущак.