Про них тепер згадують вельми рідко, а свого часу їх імена практично не сходили зі шпальт місцевої періодики, зокрема і нашої газети. Ідеться про колишніх голів колективних господарств, серед яких 16 років був у Тарашанах і Василь Дмитрович Онуфрійчук.

Отримавши диплом агронома з відзнакою після завершення навчання у Снятинському сільгосптехнікумі, молодий фахівець Василь Онуфрійчук і розпочав свою трудову діяльність у тій же Івано-Франківській області. Причому в одному з найбільших колгоспів Городенківського району, що мав 3150 гектарів землі. Хлопця одразу ж призначили головним агрономом. Сумлінно відпрацювавши тут 5 років, набравшись практичного досвіду, Василь Дмитрович все ж повернувся на рідну Буковину. Зокрема, у Купці агрономував четверо літ і зим, а вже з 1974 року і очолив колгосп у Тарашанах, заочно закінчивши і сільськогосподарський інститут у Кам’янець-Подільському. Власне, до господарства входило, крім Тарашан, ще три села: Привороки, Михайлівка та Червона Діброва.
Населених пунктів було, як бачимо, немало, а загальні збори колгоспників, на яких В.Д. Онуфрійчука обирали головою, довелось провести у сусідній Димці. Тільки там був відповідний зал будинку культури.
— Що вам сказати, — пригадує Василь Дмитрович, — об’єктів соціально-культурного призначення сучасного типу на той час у колгоспі фактично не мали. Звісно, аби їх почати будувати, насамперед, довелось подбати про економіку господарства. Спеціалізація з вирощування насіння багаторічних трав, льону плюс добре налагоджене тваринництво дали можливість довести рівень рентабельності до 20-30 відсотків, а з ними з’явились і необхідні кошти.
Словом, постали нові контора і клуб, асфальтівки, будинки тваринника тощо. Ділитись досвідом керівництва В.Д. Онуфрійчук їздив на різні наради не тільки в інші області України, а навіть у Москву. Нерідко приймав гостей і в Тарашанах. З-під його «крила» вийшло чимало вмілих спеціалістів, керівників різного рангу, які і дотепер із вдячністю згадують школу Василя Дмитровича.
До речі, так вийшло, що у день нашої розмови до садиби В.Д. Онуфрійчука завітало кілька його учнів.  І всі в один голос заявили.
— Тримав дисципліну і порядок,  дуже вимогливо ставився до кожного із нас, але саме Василь Дмитрович сформував нас із відповідними фаховими задатками.
Варто додати, що найкращі батьківські риси характеру  перебрали і дочка Галина, сини Дмитро та Володимир, котрі теж мають не меншу повагу і авторитет серед людей.  Дуже сподіваються Василь Дмитрович та його дружина Марія Семенівна, що додадуть визнання родині Онуфрійчуків і шестеро онуків, і четверо правнуків, які одні з перших прийдуть 12 листопада привітати дідуся і прадіда з його сімдесятиріччям. І хай наповниться хата гарними квітами, щедрими побажаннями і радістю життя.