Минулого понеділка у місцині Варниця за участю представників районної влади, сільських голів та жителів Кам’янки, Старого Вовчинця, Багринівки, Купки, Сучевен, Карапчева відбулась траурна панахида по невинно убієнних 1 квітня 1941 року.
З Чернівців прибули голови та представники обласних товариств: «Голгофи» — Ілля Попеску, товариства ім. Міхая Ємінеску — Василь Бику. Приїхав також депутат Румунського парламенту Єужен Томак, консул Генконсульства Румунії у Чернівцях Корнеліу Чоботару, віце-консул Дениса Габор. Адвокат з Радівців Мірча Русу і його колега Лаурус Георге привезли поману — калачі та булочки. До речі, поману роздали і представники  Глибоцького територіального центру на чолі з директором Євдокією Максимюк.
Районну владу представили заступник голови РДА Михайло Божеску та заступник голови районної ради Петро Тимофтій. Як і щороку, сюди приїжджає депутат Верховної Ради України Іван Попеску з помічником Петром Постевкою та депутат облради Ауріка Божеску. Чимало представників було із Сторожинеччини.
Службу Божу відправив благочинний Глибоцького району Іоан Горда з групою священиків. Церковний хор із Волоки співав заупокійні.
До пам’ятника лягли вінки та квіти. Траурний мітинг відкрив Старововчинецький сільський голова Петро Остафійчук. Виступаючі розповідали про давню трагічну подію, назвали прізвища учасників того походу та депортованих буковинців.
Петро Тимофтій подякував присутнім за те, що не забувають про своїх загиблих краян і знайшли час, аби приїхати у Варницю.
* * *
На Буковині дружно  живуть десятки націй і народностей, але жодного разу не було конфліктів на міжнаціональному і міжконфесійному рівнях.
Минуло вже 72 роки. На місці розстрілу ростуть 25-метрові сосни та ялини. Влада, починаючи з 1991-го, щороку вшановує пам’ять загиблих. На цьому місці спорудили каплицю, пам’ятний знак, територію вимостили декоративною плиткою, посадили вічнозелені дерева.
Сльози на очах були під час виступу у сивочолого 74-річного Іллі Попеску (на фото справа). Тут затримали його батька Василя Грижинку, якого у жовтні 1942 р. у м.Свердловську засудили до вищої міри покарання — розстрілу. Та у кримінальній справі бракувало одного документа, а саме: свідоцтва про його смерть, а помер він виявляється ще до винесення вироку — 14 липня 1942р. Як зазначено в архівних документах — від виснаження (авт.). Матір залишилась із 8 дітками. НКВД не забуло про них і після війни. І у 1946р. вислали до Казахстану. Іллі тоді було 7 років.
— Ненька написала листа Сталіну і через 2 роки нас відпустили. «Идите  куда хотите». Мати зауважила, щоб дали хоч трішки грошенят на дорогу, але відповідь була досить жорстокою: «Скажите спасибо, что вас не расстреляли как врагов народа и вы остались в живых».  А які ми були вороги? — розповів Ілля Васильович.
Про долю батька він дізнався аж через 45 років після трагедії. Ілля Васильович згодом закінчив Чернівецький університет, тут же працював викладачем, здобув звання доктора наук, нині на громадських засадах очолює товариство «Голгофа».
А скільки ще не з’ясованих долей, «білих плям» у Білокриницькій трагедії?!