Перша згадка про село Карапчів — 17 березня 1573 року, коли Іоан Воде пише у грамоті, що село переходить у власність Юрашки та Владка, правнуків Сіми Збієри, котрий викупив карапчівську землю у самого Штефана Великого. Згадують про Карапчів і у дарчому документі від 20 червня 1678 року, де зазначають: територія села переходить до сім’ї дрібного шляхтича з прізвищем Міронешті. З 11 липня 1760-го, за свідченнями істориків, частина Карапчева належить володінням монастиря з Путни. У 1772-у тут оселився Міхай Унгурян.
Згідно перепису 1772–1773 років у Карапчеві жили 62 селянські родини та 3 панські, серед яких і родина пана Григорчі, котра відіграла величезну роль у розбудові села: спорудила церкву, фабрику з виробництва дріжджів, обновили винницю (теперішній спиртозавод). 
У історичних документах згадують про Іллю, Олександра та Модеста Григорчів. З приходом радянської влади родина покинула дім і виїхала за кордон. У цей час у маєтку розмістилась військова частина із сім’ями офіцерів. Садиба стала казармою, а сад — полігоном. Коли через рік пани повернулись — побачили палац (до речі, збудований знаним чернівецьким архітектором Еріхом Кольбенгайєром) у жалюгідному стані: величезну бібліотеку розікрали, цінні книги використовували для розпалу, як туалетний папір, шкіряні палітурки, оздоблені золотом, служили за мішені, а на паркеті кололи на дрова рідкісні дерева парку. Сьогодні панський дім належить місцевій школі-інтернат (з 1962 року).  Карапчівська земля дала світові цілу плеяду талановитих людей, серед яких поет і перекладач Василь Левицький, педагог Василь Товарницький, вчився тут відомий поет і журналіст Аркадій Сучевяну.

3 1 жовтня 2010 року сільським головою Карапчева обрали Василя Іонця, котрий зарекомендував себе справжнім господарем, людиною, яка всім серцем вболіває за рідне село.
З початку своєї каденції Василь Георгійович посприяв, аби капітально відремонтували дитсадок, сільраду, автобусні зупинки, 4 комунальні дороги, а також здійснили ремонтні роботи у місцевому ліцеї та розпочали ремонт клубу. Не забув і про благоустрій кладовища, розчистку парку, установку трансформаторної підстанції, укріплення мосту.
Про свої справи пан Іонець не любить багато говорити. Лише стверджує, що все це було б неможливим без підтримки односельчан та керівників району. Додає, що не збирається зупинитись на досягнутому, адже попереду ще чимало важливих справ, зокрема: газифікувати село, відремонтувати Центральну вулицю, закінчити ремонт клубу, збудувати ще 2 автобусні зупинки, встановити 3 трансформаторні підстанції, відкрити музей, благоустроїти парк.
— Як бачите, задуми великі, але з Божою допомогою вони стануть реальністю, — переконує В. Г. Іонець.
Звичайно, є і проблеми. За словами голови, серед основних — утилізація відходів спиртозаводу, неналежний стан доріг. До того ж, телефонна підстанція потребує заміни.

Карапчівська церква має багату і вельми цікаву історію. За деякими свідченнями, у 1816 році  пан Григорча збудував перший дерев’яний храм Кузьми і Дам’яна. Спочатку богослужіння проводили лише у великі свята: на Різдво, Великдень, День Святої Трійці, бо свого священика село не мало, тож запрошували настоятелів з інших сіл, зокрема Костянтина Гостюка з Берегомета. Тривалий час саме у цій невеличкій церкві селяни молились. У 1963 році більшовицька влада закрила її, а у 1983-у — повністю зруйнувала. Вдалось урятувати лише деякі книги й ікони, які передали сусіднім церквам.
У 1990 році поблизу місця, де стояв старий храм, вирішили збудувати новий, який освятили 14 листопада 1991 року. Допомагали благодійники — від простих мешканців — до керівників (хтось грішми, дехто матеріалами, інші — роботою).
Свого часу у Карапчеві служили вже згаданий Костянтин Гостюк, Теофіл Савчук-Савіан, Костянтин Влад, Мефодій Минзак, Єфтемій Телеука, Василь Столярчук, Ілля Амарій. Нині у церкві править отець Георгій Амарій.
Варто додати, що Карапчівська церква особлива, бо саме тут зберігають мощі чудотворців Кузьми і Дам’яна.

Перший навчальний заклад, який мав статус початкової школи, у Карапчеві відкрили у 1883 році за часів австрійського правління. Згідно з історичними даними, то була маленька споруда з одним класним приміщенням та помешканням для вчителів. Згодом добудували ще декілька кімнат, а, починаючи з 1953-го, тут вже здобували середню освіту.
Минали літа, учнів ставало більше, тому вирішили звести новий „храм освіти”, який завершили у 1985 році: 24 класних приміщення, спортзал, їдальня та майстерня.
Протягом 130 років існування навчального закладу посаду директора обіймали Козьма Кобель, Іон Гарабарович, Євген Аврам, Штефан Аврам, Анатолій Басько, Віорел Дущак і заслужений учитель України Василь Товарницький. Саме під час його керівництва школа стала ліцеєм імені великого румунського поета Міхая Емінеску (1991). З 1995 року  тут директором Євген Товарницький.
Сьогодні у Карапчівському ліцеї, який має історико-гуманітарний, фізико-математичний та біохімічний напрямки підготовки, працюють 42 педагоги, серед яких 29 вчителів вищої категорії, 12 методистів, 12 старших вчителів, 14 відмінників освіти, 6 лауреатів районної премії ім. В. Товарницького, 4 призери обласного конкурсу „Чисті роси”, 1 лауреат премії ім. О. Поповича. 
Безперечно, найбільшою втіхою для педагога є досягнення вихованців. За останні 5 років вони здобули 362 призових місця у районних олімпіадах, 43 — в обласних, 1 — у державних, а також посідали провідні місця у конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт, спартакіаді школярів, зльоті юних туристів-краєзнавців тощо.
Серед випускників — доктори хімічних, фізичних, математичних, медичних наук, поети та перекладачі.
У Карапчеві також є школа-інтернат, де навчається 82 дітей, позбавлених батьківської опіки, для яких персонал (31 педпрацівник) на чолі з директором Марією Кирилюк стали рідними людьми.
Вихованці — активні учасники різних конкурсів. Насамперед, обласного „Сузір’я надій”, а також заходів, що організовують у інтернаті з нагоди різноманітних свят. Піклуються діти про парк, що на території спецшколи.

У Карапчеві функціонує чимало закладів соціальної сфери, зокрема: дитсадок (3 групи — 60 вихованців), лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, поштове відділення, бібліотека, філія „Ощадбанку”, відділення зв’язку, 5 магазинів, ресторан, автомайстерня, мийка. Про їх роботу схвально відгукуються односельчани. 
Місцеві фольклорні колективи є постійними призерами районних та обласних конкурсів, а численні заходи, які проводять у селі, пропагують народні традиції. Театральна трупа у 2011 році здобула друге місце на обласній „Театральній весні”.
Високими є й спортивні результати. Карапчівці серед лідерів спорту у районі, про що свідчать здобуті призові місця на районних спартакіадах. Зусиллями сільського голови та місцевих меценатів неодноразово організовували турніри з шахів, шашок, настільного тенісу, армреслінгу.
Урочистості з нагоди ювілею села сільрада планує провести влітку, у день святого Петра.