Задля підвищення іміджу книгозбірень Чернівецька обласна наукова бібліотека ім. Івасюка започаткувала краєзнавчо-інформаційний проект „Моє село — моя бібліотека”. Розпочала естафету проведення заходів Кам’янка, наступними стали Турятка і Поляна.   До присутніх на святі у Турятці і Поляні звернулись: директор ЦБС Ольга Ковальчук, Турятський сільський голова Іван Дуткович, директор Турятського будинку творчості та дозвілля Костянтин Гулей, ветеран війни і праці, колишній голова сільської ради Дмитро Лінецький, фотограф, геральдист Дмитро Ніколаєвич, укладачі літературних видань „З цілющого джерела” Вероніка Сигедін, „Мій край і поезії” — Іван Григораш, майстриня села Поляна Марія Попеску.
Ведучі з допомогою мультимедії повели екскурсійним маршрутом Туряткою та Поляною, зазираючи і в історичне минуле. 

„Тур” — „турки” , „ятка” — „битва” = Турятка

Село Турятка згадується ще в документі 1591 року. Першими переселенцями були українці, росіяни, татари, поляки, турки, румуни. Місце, де вони жили, тепер зветься Селище. Поступово поселення розросталося. Згодом поміщик руками народу викопав ставок, гребля якого знаходилася там, де зараз тракторна бригада. Тут збудували водяний млин.
Поміщикові були потрібні нові землі, тому переселив людей у ліс. Селяни вирубували дерева, будували собі житла, розорювали землі для посівів. Так, на місці, де був ліс, виросло село. Коли молдавський князь Штефан Великий звільнив землі від турецької неволі, територія сучасної Чернівецької області відійшла до Молдавського князівства, а село назвали Туряткою. Існують різні версії походження назви. У селі було багато шевців. А слово «турятка» дослівно з румунської — „халява”. За іншою: у лісі, поблизу села, водилося багато биків — турів. Можливо, від слова «тур» походить назва? На місці, де розміщене село, відбулась велика битва з турками. Турецькою «битва» — ятка. Значить слово „турятка” складається з двох частин: тур — турки, ятка — битва. Пана, який володів землями, де жили перші поселенці, називали Туряткою. Тож і прізвище теж могло стати основою для назви.
„Село Поляна — ніби гай, у якому час не має меж. Чи може бути ще десь такий незрівнянний край, де вечір, опускаючись на «плечі» будинків, приносить загадкову межу між дійсністю і чарами непізнаних досі сил”, — мовила ведуча. У сиву давнину лісоруби знайшли у лісі невелику галявину, на якій спорудили перше житло-бурдей — землянку. Далі вони викорчовували ліс, розчищали поле, сіяли його, орали. А щоб мали де молитися, на невеликому пагорбі звели храм. Так і народилась Поляна. 

У Турятці є церква, якій півтисячоліття

Працьовиті, веселі, щедрі на добро люди в Турятці, які своїми мозолястими руками вирощують хліб, будують нові оселі. У селі є двоповерховий навчально-виховний комплекс, будинок культури, 2 бібліотеки, музична школа, сільська амбулаторія, пункт швидкої допомоги, відділення зв’язку, млин та пекарня, лісництво та мережа магазинів. Населення — 1811 чоловік. Діють два православних храми та два молитовних будинки. Давня дерев’яна Свято-Михайлівська церква з 1595 року (нині не діє). Сюди повернули дзвони, вилиті десь у 1862, які певний час знаходились у музеї.
Поляна сьогодні — це 150 дворів з півтисячею населення. Прикрашає село двоповерховий дошкільний навчальний заклад, мають приватну АЗС, продуктовий магазин №112. Нову церкву святого Миколая споруджували 17 літ, а перше богослужіння провели у 2012 році.
У самому центрі — великий сільський клуб, збудований у 1967 році. При клубі працюють 5 гуртків художньої самодіяльності: „Ансамбль сопілкарів”, „Драматичний дитячий”, „Вокальний дитячий”, „Художнього читання”, „Сольного співу”. 

Людина, яка любить читати, — щаслива

Провівши глядачів екскурсійним маршрутом, ведучі розповіли про книгозбірні.
Бібліотека-філія №65 Турятки нині розташована у будинку культури, заснована у 1946 році. 
На початку це були 2 саморобних стелажі, стіл для видачі книг і стілець для одного працівника у приміщенні старого клубу. В основному мали дитячу літературу. За 5 років фонд збільшився до трьох тисяч книг. Коли збудували новий будинок культури — книгозбірню перенесли сюди. У 1978 році присвоїли звання „Бібліотека відмінної роботи”. Сьогодні книжковий фонд складає 20457 книг, брошур та журналів художньої і науково-популярної літератури. Щороку працівники беруть участь у конкурсах „Найкращий читач України”, „Подаруй бібліотеці книгу”.
Бібліотеку-філію у селі Поляна відкрили у 1976 році у приміщенні клубу. Досі у кімнаті клубу була одна шафа з книгами Буківської сільської бібліотеки. Фонд — 1500 прим. З часом відкрили тематичні полиці, книжкові виставки. У 1982 році присвоїли звання „Бібліотека відмінної роботи”. Сьогодні книжковий фонд складає 6780 книг та брошур.

Фотограф, художник, швець, геральдист

На захід запросили справді талановиту людину, неординарну особистість — члена геральдичного товариства у Львові, який тісно співпрацює з Миколаївським геральдистом Ігорем Янушкевичем, автора герба і прапора Турятки і Поляни, Валя Кузьмина, Йорданешт, Молодії, Станівців, Кам’янки та інших сіл Дмитра Ніколаєвича. Розробив також герб і для Турятського НВК.
Родом пан Дмитро не з Турятки, а з Остриці, що на Герцаївщині. 18 років тому зустрів молоду дівчину Лілію, заради якої залишився жити у Глибоцькому районі. 
Як розповів пан Дмитро, геральдикою захопився зовсім випадково. У селі оголосили конкурс на виконання герба Турятки, у якому брали участь лише школярі. Коли чоловік побачив роботи учасників, вирішив поцікавитись, які є геральдичні правила. А заглибившись у вивчення, взявся самотужки спробувати створити герб. Перша спроба була недосконалою, але через інтернет Дмитро познайомився із чи не найкращим геральдистом України Ігорем Янушкевичем, який допоміг допрацювати символ. Згодом новий герб затвердили офіційно. Після цього у «новоспеченого» геральдиста замовили символіку з інших сіл і навіть місцевої школи.
Окрім населених пунктів, Дмитро Ніколаєвич вивчив історію свого прізвища і створив справжній родинний герб, який також затвердили офіційно.

Археологічні пам’ятки на городі Івана Григораша

„Отак вийдеш із сапкою на город, дивишся — сонце пече, а овочі проростають і треба бур’янець швиденько полоти, картоплю підгортати. Попрацюєш, від землі сили наберешся, і тут під сапкою гляне на тебе: ні — не розпушена земля чи ведмедик-шкідник, а срібна монетка часів наших прадідів. Навіть сусіди знають вже, що можу щось такеньке знайти на городі”, — каже Іван Григораш з Турятки.
Чоловік працював будівельником, майстром годинників, нині чергує у Чернівецькому медуніверситеті. Однак, з дитинства цінував минуле. Ріс з бабусею і дідусем, у яких було стареньке Євангеліє румунською мовою. Самотужки, запитуючи яка то літера, вивчив абетку і до першого класу вже читав Євангеліє румунською мовою. А, як знаємо, у Турятці розмовляють українською, тоді як довколишні села — румуномовні. Тож це Євангеліє, а також плетена хлібниця, дерев’яна ложка, глиняний посуд та фарфорова чашка від дєді (прадіда) є сьогодні найціннішими експонатами колекції Івана Григоровича. А найдорожчими з 600 медалей, значків, монет, кам’яних сокирок, шматочків дзвіниці є ордени: Знак пошани, Трудової слави, Трудового Червоного Прапора коштують 400 — 450, Вітчизняної війни — 500, Червоної зірки — 500 — 600 гривень, Леніна — 100 доларів. Знайшов Іван Григорович на городі і золотий хрестик. 
Чоловік захоплюється старовиною, збирає матеріали, щоб укласти видання про історію Турятки, мріє створити музейну кімнату. Бо як інакше майбутні покоління довідаються, як жили люди раніше? 
***
Загалом, День сільської бібліотеки був інформативним, туристсько-краєзнавчий маршрут з допомогою мультимедії ознайомив з об’єктами Турятки та Поляни, мешканцями і чудовою природою. Такі ж заходи проведе кожна бібліотека-філія району. Одна з них — найкраща, представлятиме Глибоччину в області. 

Над сторінкою працювала Лариса Дущак.