(Продовження. Поч. у №6 за 7 лютого)

Детально і влучно розповів про життя людей у 1960-их роках Т. Олександров у матеріалі про хороших людей — сім’ю Данилових.

Сім’я Данилових

Згасає зимовий день. Змінюються обриси дерев, будинків. З вікон ллються яскраві промені світла, розрізають темряву.

Як і завжди, добре потрудився Тодосій Іванович. Разом з іншими не одну підводу гною вивіз на поле, щоб влітку кукурудза виросла стеблиста і качаниста. А от зараз відпочиває у затишній світлиці.

Хоч в тілі відчувається приємна втома, але радісно на душі. Мимоволі згадуються слова з любимої книжки: „Міцна сім’я — міцна держава”. А сім’я у Данилова дружна. Ростуть три сини — гордість батька! Старший Микола закінчив десятирічку. Взимку працює піонервожатим, а влітку — на колгоспному полі. Мріє вчитись заочно у вузі. Іван, і Ілля — школярі.

Ось і зараз, чекаючи на друзів, щоб разом йти до клубу, Микола легко розтягує міх акордеона. Затихає бадьора мелодія. Зачарованими очима дивляться на нього менші. „От якби я так міг!” — говорять їхні погляди.

Тодосій Іванович — високий, ставний, підходить до радіоприймача. Клацнув умикач, знайомий голос диктора заповнив кімнату. „…Партія, як і раніше, приділяла велику увагу піднесенню добробуту трудящих. Збільшився випуск товарів народного споживання, перевиконано план товарообороту. У великих масштабах провадиться житлове будівництво… у сільській місцевості споруджено два мільйони 400 тисяч житлових будинків”.

Господар уважно дослухав передачу до кінця.

— То є добре, бігме, — зривається з вуст.

Осмислюючи щойно почуті слова постанови листопадового Пленуму ЦК КПРС на доповідь Микити Сергійовича Хрущова, Тодосій Іванович ще ближче підсунув стілець до приймача, але передавали вже „Останні вісті”. І знову — перемоги закарпатських тваринників, рапорти трудящих Узбекистану, Киргизії, волинських шахтарів…

— Як файно жити стало, — подумав. — І все… все для людей.

Мимоволі згадалось минуле. Перший рік встановлення Радянської влади у рідному селі Ревківцях. Відшуміла війна. Поля кликали хлібороба до праці. Як важко було дивитись на землю, пошматовану межами. Та й урожай збирали — курям на сміх. Часто до пізньої ночі засиджувались у сільській раді (Тодосій Іванович у той час був головою), радились, сперечались, але дійшли до одної думки — працювати всім у колективі. Голова сільради один із перших подав заяву до колгоспу.

Скільки води спливло з того часу! Згодом попросився на виробництво. Доручили керувати свинофермою. Схід сонця зустрічав за роботою, додому повертався теж нерано. Але що це все, коли успіхи надавали наснаги.

Задоволений і зараз Тодосій Іванович своєю роботою. Він їздовий другої бригади. Не відстає від нього і дружина Параска Семенівна, член КПРС, ланкова. Дорідний урожай виростила. 44 центнери кукурудзи з гектара, 259 — цукрових буряків — ось її трудовий вклад.

— Честь хлібороба, совість комуніста кличуть вперед, — каже Параска Семенівна.

На наступний рік ланка дала слово мати на круг по 55 центнерів качанистої, 300 — цукрових буряків, 200 центнерів картоплі.

… Дружно і заможно живе сім’я Данилових. Проходячи вулицею, залюбуєшся їх будинком. Є тут і хліб, і до хліба. Чесна праця принесла радість, щастя, достаток.

Т. Олександров.

Садгірський район.

* * *

Було й чимало дошкульних матеріалів, адже життя є таким, яким воно є: не лише в успіхах будні. У сатиричній рубриці „Перця” повідомляли про недоліки, ледарів, порушників трудової дисципліни. Виносили на осуд громадськості п’яниць, хуліганів.

З підшивками газети

працювала Лариса Дущак.