У карапчівському лісі освятили могилу та провели поминальну службу пам’яті невідомого солдата, якого під час Другої світової війни радянські військові розстріляли та поховали разом з його товаришем. Тіло останнього родичі згодом відвезли на батьківщину, а ось перший — і досі у цій землі.

Про те, що на околиці лісу у Карапчеві на так званому куті Лопатна вже 73 роки у могилі спочиває невідомий солдат, довгий час знали лише декілька старожилів села. Багато хто проходив повз маленький хрест із надписом „1941”, однак про його трагічну історію не здогадувались. 
Якось ця інформація дійшла до місцевого сільського голови Василя Іонця, який вирішив: було б добре реставрувати могилу та змайструвати новий хрест. За допомогою звернувся до небайдужих односельців. І ось днями, після недільної служби у церкві, відбулось освячення відреконструйованої могили, на яке зібралось чимало люду. Серед присутніх — 83-річний Лазар Козачук, який особисто знає про історію могили та того, хто навіки залишився спочивати у карапчівській землі.
— У 1941-у, — каже він, — я був ще дитиною, було мені 10 років. Пам’ятаю, що 23 червня ми вже збирались лягти спати, як раптом пролунав потужний постріл. Згодом — і другий. Вранці, коли прокинулись, побачили жахливу картину — на ношах несли 2 застрелених солдатів. То були тіла вояків, які незадовго до цього втекли із лав радянської армії (до речі, у військо їх призвали примусово), яка тоді дислокувалась у нашому лісі. Одного втікача куля наздогнала біля нашої домівки, а іншого трохи далі — поблизу залізничної колії. Їх спіймали, винесли смертельний вирок та без жодного вагання розстріляли. Поховали солдатів на околиці лісу, як підлих зрадників. Пізніше хтось поставив на місці поховання маленький дерев’яний хрест із написом „1941”, який зберігся донині. Згодом поруч я змайстрував новий хрест і тривалий час дбав про нього. З часом вони почали руйнуватись. Добрі люди вирішили реставрувати могилу. Важливо, що про цих вояків хтось пам’ятає. Можливо, десь спочивають і наші хлопці, про яких згадують небайдужі.
Наскільки я знаю, солдати були молдованами за національністю, родом із Колінківців Хотинського району. Тіло одного з них родичі пізніше відкопали та відвезли на батьківщину, а інший — і досі у цій землі.
Лазар Козачук розповів як під час пошуку втікачів випадково поранили у ногу жителя Карапчева, який працював на полі. Думали, що у нього ховаються дизертири. Щоправда, пораненого господаря відвезли у шпиталь та оплатили лікування. 
Свої розповіді 83-річний дідусь завершив словами: „Нехай Бог береже нас від війни!” Сьогодні вони набувають особливого значення. 
Освятив оновлену могилу місцевий священик — отець Георгій Амарій. Під час поминальної служби він зазначив, що душа цього солдата чекала спокою довгих 73 літ і лише тепер вона дійсно „спочиватиме”. Також отець Георгій відзначив зусилля примаря В. Іонця, який піклується про історію села, зокрема і про церковні об’єкти. 
У свою чергу Василь Георгійович Іонець подякував усім, хто долучився до доброї справи. Теплі слова подяки пролунали на адресу Лазара Козачука та Георгія Гафійчука, завдяки яким і дізнались про цю трагедію. Власне, довгий час вони, а також інші карапчівці, які живуть недалеко від лісу, дбали про могили та ставили свічку за упокій солдата. 
Варто згадати і про вчителя географії Карапчівського ліцею ім. Міхая Емінеску Івана Товарницького, який змайстрував новий хрест та встановив його. Допомогли йому у цьому учні-десятикласники Василь Банилян, Маріян Банческу, Василь Варварюк та Адріан Підгородецький. За свої старання вони отримали грамоти від імені Митрополита Чернівецького та Буковинського Онуфрія. 
Цементом та бетонними плитами посприяв Костянтин Дика, якому сільський голова також щиро подякував.
На церемонії освячення було і чимало учнів місцевого ліцею. Вони отримали цікавий та пізнавальний урок про історію рідного краю. Власне, надалі саме молоде покоління обіцяє піклуватись про могилу невідомого солдата.
Після поминальної служби всі отримали поману від сільського голови Василя Іонця та приватного підприємця Миколи Ватаманеску. 

Георгій СЕМЕНЮК.