Встигала скрізь. І тепер себе знайшла. Сповна!
Уже з перших шкільних років прізвище Товарницьких її дуже дисциплінувало, зобов’язувало ретельно вчитись, бути тільки першою (не другою і не третьою) в набутті знань, поведінці, громадських справах. Добре знала, що саме таким залишив світлу пам’ять про себе дід – Василь Іванович, дуже авторитетний педагог і керівник, таким є і батько – Євген Васильович — директор Карапчівського ліцею ім. М. Емінеску, де Вероніка навчалася.
І вона встигала скрізь: відмінниця в класі, учасниця та переможниця учнівських олімпіад із різних предметів у районі та області, змагань з туристичного орієнтування, співала і танцювала, грала на фортепіано… — Але тільки в 11 класі, — ділиться Вероніка Товарницька, — я врешті визначилась чому себе присвятити надалі. Сама обрала майбутню спеціальність — міжнародну економіку. І згодом вступила на економічний факультет Чернівецького національного університету.
Власне, цей вибір попервах здивував і саму, і батьків, бо її успіхи з точних наук та беззаперечні – із гуманітарних дисциплін, окреслювали дівчині, можливо, інші стежки майбутньої професійної діяльності. Однак, світло в кінці тунелю яскравіше спалахнуло і привабило економікою. Хоча при цьому знання іноземних мов, зокрема англійської, ой як знадобилось.
Вероніка сиділа навпроти мене у редакційному кабінеті, вельми впевнено і переконливо пов’язувала слова, а логіка думок просто вражала. І я мимоволі збагнув, що то є справжній Божий дар. І навряд чи хтось із студентів або співрозмовників дозволить собі проявити нетактовність і неуважно слухати її. Нехай ще зовсім молоду, можливо і без особливо великого життєвого досвіду. Але зате із значним інтелектом, цілком індивідуальним світобаченням.
— Вероніко, даруйте, та навчання в аспірантурі, викладання у коледжі, робота в університеті потребує силу-силенну часу. А як же особисте життя: кохання, зокрема і заміжжя?
— Гадаєте, я про це теж не думаю? Як і кожна дівчина, мрію про власну сім’ю і дітей. Та чомусь знаю, що все це від мене не втече, знайду свою долю. На те і час прийде, сподіваюсь, і Бог зглянеться. Він же милостивий.
— Нехай так воно обов’язково і станеться, Вероніко Євгенівно. Щасти!
Василь Гейніш.