У своєму житті стараннями і наполегливістю багато досяг і є цього вартий. Народився у Йорданештах, де від батька-матері переймав любов до людей, працелюбність. Після закінчення місцевої восьмирічки (№1) та Карапчівської середньої школи став студентом філологічного факультету ЧДУ (сьогодні ЧНУ) імені Юрія Федьковича. Цариця філологія подарувала й обраницю-однодумця — дружину Марину.
Коли вирішив поринути у плин соціальних буднів, почав викладати зарубіжну літературу у Йорданештському освітньому закладі. Паралельно пробував себе перекладачем у нашому районному часописі. Далі — диктором, а згодом — редактором і ведучим румуномовних програм районного радіомовлення. Тільки уявіть, щоб о 6.30 почути трансляцію передачі на радіовузлі, потрібно було о 6.10 (!) вже бути на роботі. Також щопонеділка його чули на хвилях обласного радіомовлення. Однак, встигав при цьому працювати кореспондентом румуномовного додатка „Конкордія” до парламентської газети „Голос України”, дописував до „Зоріле Буковіней”.
З 1998 року Микола Шапка — редактор двомовного суспільно-політичного тижневика „Новий день”. Під його керівництвом редакція стала однією з перших комп’ютеризованих районних редакцій в області. І якщо в тижневиках обличчя не змінюється роками, то завдяки Миколі Ауреловичу „Новий день” завжди прагне бути цікавим і близьким читачеві, бути кольоровим і європейським. Як керівник — вміє відстояти колектив. Для колег — шеф і товариш, адже його зауваження слід сприймати як пораду, а не докір. Якось на одній із нарад його запитали: чим є журналістика? На що відповів: вона, як наркотик — щоразу хочеш ще.
У редакторських перипетіях Микола Аурелович зумів залишитись вчителем. Навіть зізнався якось: „Отримую насолоду, коли допомагаю молодій людині. А якщо згодом їй Бог допомагає реалізувати себе — приємно, коли хоч іноді з вдячністю згадують”.
Поєднуючи різновекторні таланти, не мислить себе без якоїсь частки свого рельєфного життя. Микола Аурелович — депутат третього скликання обласної ради, четвертого, п’ятого і шостого —  районної, а також сільської рад. Він — заступник голови обласного Товариства румунської культури імені Міхая Емінеску, лауреат премії імені Ольги Кобилянської, співавтор фольклорних збірок, редактор та видавець десятків книг буковинських авторів, автор поетичних збірок „Роса поцілунку”, „Тут моє серце”, телепередач про Йорданешти, оскільки патріот рідного села. Співає у чоловічому церковному хорі „Фіїй Арбороасей”, знає напам’ять десятки румунських колядок та віншувань, хороший сім’янин і турботливий батько донечки і сина, вболівальник футболу, має багато друзів і навіть грає кілька пісенних текстів на акордеоні.
Хоч не маю практики у галузі перекладу, однак хотілось передати читачеві світ поезії нашого Миколи Ауреловича. Гадаю, він пробачить мені мої недосконалі починання, а для вас, дорогі читачі, вони стануть гранню розкриття редактора „Нового дня”, як поета.
Вечірня клятва
Боже, яка метафора пікантна
поцілувати квітку абрикоса.
Спивати з неї роси діамантні,
Затаємничені у мріях-хмарочосах.
То клятва вечорового піднесення
під аркою квітуючого дерева.
Тут любові ніжність божественна
народжується тихо-кришталево.
Відчуватимеш часу плин до останнього
погляду в блакитну нескінченність.
Допоки пелюсточки від подиху морозного
опадуть росами у твою буденність.
25 березня у нашого редактора — молодий 45-літній ювілей. Тож, у перипетіях світу і Вам, Миколо Ауреловичу, і „Новому дню” свободи і зеніту!