Щороку напередодні 9 травня з хвилюванням ветерани згадують як  йшли на фронт.
Глибочанин Василь Качуляк дізнався що таке війна у сімнадцять з половиною літ. Був учасником боїв у Польщі, Німеччині, Білорусії. А коли оголосили перемогу — радів неймовірно.
Разом з бойовими побратимами глибочанин Микола Кручко визволяв від фашистів Білорусь, відтак — Прибалтику. Згодом брав участь у штурмі німецької твердині — Кенігсберга, де дістав поранення у голову. Довго лікувався, але повернутись у бойовий стрій уже не зміг. За мужність і хоробрість Миколу Васильовича нагородили орденом Вітчизняної війни І ступеня, медалями „За бойові заслуги” та „За взяття Кенігсберга”, „За звільнення Білорусіїї” — загалом 19 відзнак.
Однак були й такі, кому війна подарувала долю. Микола Васильович пригадав: коли всіх призвали до м. Козельська Смоленської області (Росія) на навчання, глибочанин Сильвестр Кройтор вподобав там сестру капітана частини Тетяну.  
Коли розпочалась війна, Василю Проданюку було 14 літ. Навчався в українській школі у Глибоці. Закінчив 6 класів і в неповних 18 його забрали до Сибіру на навчання. Через місяць прийняв присягу, одягнув солдатську форму і попрямував до Білорусії у 28 армію 61 дивізії 66 полку. Потім була Литва, далі — підготовка до звільнення Калінінградської області Російської Федерації. До самого Калінінграда Василь Георгійович так і не дійшов, оскільки отримав поранення і потрапив до лікарні. Зізнається, що найважчими видались бої у Кенігсбергу та Берліні. Ніхто не знав, коли настане день перемоги. Але й опісля додому не відпускали. Солдатам, котрі мали 4 роки служби, дали 10 днів відпустки, сержантам — 15. Василь Георгійович служив до 1950 року.
Ветерани бажають, щоб історія тих часів дійшла до майбутніх поколінь правдивою і щоб зберігались у належному стані пам’ятники загиблим. Їх, на жаль, залишилось мало. У Глибоці живуть Степан Беспалюк, Василь Качуляк, Микола Кручко, Василь Проданюк, Октавіан Лютик та учасник бойових дій Григорій Кравець. А загалом у районі — 28.