— Але якось, — розповідає Марія Головач, — коли в рідному Чагрі майже збудувала хату і потрібно було поблизу викопати колодязь, постало запитання: а в якому саме місці це зробити? Тоді й пригадала дідусеві слова. Знайшла дві вербові лозинки, взяла до рук, перехрестилась і пішла з ними (як це робив Олександр Тодорович) подвір’ям. За якусь мить лозини почали пригинатись до землі. Вирішила перевірити місце знахідки. Подалась вліво, вправо, але там лозини «мовчали». Отже, повернулась назад. І, як згодом виявилось, —  не помилилась. Вода з 9-метрової глибини у колодязі живить нашу сім’ю і дотепер. Не мало, не багато минуло відтоді — цілих 40 років.
Про так званих лозоходців — шукачів живої води — доводилось чути і раніше. Пригадується, йшлося про них і навіть в одному грузинському кінофільмі. Проте, щоб у їх числі були і жінки, вперше дізнався. Власне, у Чагрі Марія Лазарівна нині єдина з сельчан, кому Бог дарував такий чудодійний талант. Втім, просять її допомогти не лише в рідному селі, а й в інших районах, навіть за межами Буковини.
— Жоден раз не відмовила, — зізнається М.Л. Головач, — бо, мабуть, гріх би мала. Хоча кілька років тому в с. Остриці на Герцаївщині довелось одразу походити у пошуках води на п’яти обійстях. Знаєте, наступного дня ледь руки підняла. Здається, виснажилась, голова нестерпно шуміла. Та нічого, головне, що й тут не помилилась.
Що тут сказати, хіба залишається ще раз подивуватись такій унікальності і додати: Марія Лазарівна 35 років пропрацювала у Чагрі секретарем сільської ради. Нині вже пенсіонерка, та недавно попросила голова сільради ще деякий час вести діловодство. Не відмовила і цього разу.
На знімку: ось на цьому місці, вказаному М. Л. Головач, незабаром викопають колодязь.