Впродовж ряду років із Аурелом Алергушем — Купським сільським головою — жодного разу не вдавалось розлогіше поговорити. Щоразу він уникав таких розмов. Власне, певною мірою його можна було зрозуміти, бо є люди, котрі за складом характеру і справді не бажають публічності. Лиш мовчки роблять свою справу. Звісно, наскільки їм це вдається. 

Доля фахівців сільськогосподарської галузі, які є ровесниками Аурела Михайловича, багато в чому схожа. Скажімо, він, закінчивши Кишинівський сільгоспінститут (спеціальність інженер-механік), повернувся у рідну Купку і роботу знайшов у місцевому колгоспі. То були вісімдесяті роки минулого століття, а з ними наближались і дев’яності – розпад СРСР і згасання ери колективних господарств. Тож треба було шукати себе в іншому, нове місце праці. Слава Богу, Аурел Михайлович завдяки своїм здібностям і кмітливості, набутому життєвому досвіду не розгубився. Гідно очолював і цегельний завод, не менш професійно працював на ниві освіти, навчаючи у школі учнів тракторної справи. Словом, мав авторитет, повагу серед односельців. І коли у жовтні 1998 року на виборах до місцевих рад Аурелу Алергушу запропонували балотуватись на посаду сільського голови, то з-поміж кількох кандидатів йому виборці віддали свої голоси з відчутною перевагою. Відтоді іде вже безперервна четверта каденція довіри та головування у Купці. 
Небагатослівним виявився Аурел Михайлович і коли у нашій розмові зайшла мова про те, що може занести в результативний актив роботи у сільській раді. Відзначив: вважає за вагомий внесок у спільну реалізацію двох виграних проектів по лінії Світового банку та ООН. Адже це дало можливість здійснити капітальний  ремонт сільського НВК та придбати шкільний автобус. Змогли ще й відремонтувати другу школу, відновити у 2002 році роботу дошкільного навчального закладу, спорудити приміщення депо для пожежників і придбати для них, хоч і не нову, але цілком дієздатну машину. Пожежна команда обслуговує нині, крім Купки, ще й Сучевени, та основний тягар утримання лягає саме на Купку. Значну частину коштів і зусиль витрачено також для спорудження 970 метрів нової огорожі навколо двох кладовищ. 
Проблеми? Так вони у Купці, як і скрізь, теж існують. І найперше стосуються впорядкування доріг, зокрема і центральної. Турбує й питання працевлаштування, адже чимало сельчан змушені виїжджати на заробітки далеко від власної домівки.
…У кабінеті сільського голови якось випадково звернув увагу на невеликий, але гарно вирізьблений дерев’яний вішак. 
— Звідки він у вас? — запитав господаря. 
— Та це у вільні хвилини вдома сам зробив, — скромно відповів Аурел Михайлович. — А потім додав: 
— Різьба, столярна справа, ковка металу — то моя віддушина після робочої напруги. 
Оте захоплення Аурела Алергуша аматорське (бо ніде спеціально не вчився) і є його природнім даром. Як і досконале володіння електрогазозварювальними апаратами. Недарма про таких людей кажуть: майстри на всі руки. 
Ось, мабуть, і всі ті основні штрихи, що характеризують особу мого героя. Щодо сім’ї, то вона (дружина-педагог і двоє синочків-школярів) є надійним його тилом, опорою і радістю. Безперечно, саме дружина і сини у неділю, 13 липня першими привітають Аурела Михайловича з ювілеєм – полуднем віку. І хай подальші роки у його житті будуть довгими і щасливими. 

Василь Гейніш.
Фото Петра Митранюка.