Два дні перебування на рідній Глибоччині після повернення із Криму аж ніяк не стерли жахіття облоги їхньої військової частини російськими окупантами. Тим не менш, Євген Букатар не відмовився від зустрічі і розмови. Нагадаю лишень, що напередодні ексклюзивне інтерв’ю з ним було надруковано у «Новому дні» за 14 березня 2014 року.

  — Наскільки мені відомо, вам в останні дні перебування у Криму роздали спеціальні анкети, де було три пропозиції: перейти на бік росіян, звільнитись загалом із Збройних Сил України, або ж вибрати інше місце служби. Чи так це? І який вибір зробив ти особисто?
 — Справді, такі анкети командування бригади нам роздало, коли стало зрозуміло, що розформування частини неминуче. Тому я й вирішив продовжити службу в іншому місці. Власне, воно і обумовлене тим пунктом, що стосується невиконання умов контракту в Криму з боку держави.
 — Тож, яким чином тобі вдалося безпечно вибратись із Криму і прибути на Буковину?
 — Все, слава Богу, переважно обійшлося без пригод. Росіяни дещо пом’якшили блокування території частини, я безперешкодно вийшов за ворота, взяв таксі, яке доставило мене з Перевального до Сімферополя на перон залізничного вокзалу. А там я сів у потяг, що прямував до Львова через Хмельницький. Звідти вже двома маршрутками доїхав у Чернівці, де мене тепло зустріли добрі знайомі, зокрема Анатолій Когут, Ігор Лопуляк, Сергій Воротняк та Богдан Головач із «Козацької варти».
 — У попередній розмові ти розповідав, що твої бойові побратими в частині готові стояти до кінця, бути вірними присязі на відданість українському народу. Скажи чесно, у всіх вистачило духу і мужності на це, зокрема і серед офіцерів?
 — Як не прикро, але близько сорока відсотків особового складу все-таки перейшло на сторону росіян. І якщо деяких солдат і офіцерів — уродженців Криму — можна бодай частково зрозуміти, то решту, які є родом із материкових областей України (серед них і один буковинець), не вибачу ніколи. Інакше, як ганебними зрадниками, назвати їх не можу.
 — Тепер що далі, чи з’ясовується ситуація подальшого місця служби? Вже зараз підтверджується запевнення вищої влади України щодо надання вам статусу учасників бойових дій, іншої необхідної підтримки, в тому числі і матеріальної?
 — Щодо подальшої служби, то вона проходитиме у мене, сподіваюсь, в одному з військових підрозділів Чернівців.
Але про який статус, яку матеріальну допомогу ви говорите, коли з Кам’янця-Подільського я доїжджав, не маючи вже навіть 20 гривень на квиток. Дякую тільки водієві маршрутки, котрий із розумінням поставився до моєї проблеми і привіз до Чернівців. Адже відкладені гроші на зарплатну картку  «ПриватБанку» виявились заблокованими. Не можу отримати жодної копійки і в Глибоці. Ось як оцінила держава нашу вірність присязі України. Дуже боляче…
 — Що ж, попри всі негаразди бажаю тобі від імені всіх читачів газети і в майбутньому стійкості духу, сумлінного служіння Україні і її народу. Нехай мир і злагода, нарешті, запанують у державі, а у твоїй родині — добробут, любов дружини і дітей. Щасти!
 — Дякую.

Розмову вів
Василь Гейніш.
Фото Петра Митранюка.