Віра Микитівна Китайгородська — письменник, журналіст, громадсько-культурний діяч, член НСПУ та НСЖУ, голова облорганізації Спілки письменників. З 1997 року редагує обласну газету „Буковинське віче”, а з 2003 року — ще й газету для дітей „Дзвіночок”. За поезією Віри Китайгородської створена вистава „Туга за майбутнім. Проста історія”, яку поставив Чернівецький український музично-драматичний театр імені О.Кобилянської. 
У 2010 році отримала звання Заслужений працівник культури України. З кінця березня Віра Китайгородська керує управлінням культури Чернівецької ОДА. Тож про сьогоднішні реалії у сфері культури області та плани Віри Микитівни на новій посаді наша розмова.

— Віро Микитівно! Розкажіть, будь ласка, чи уявляли себе раніше керівником? Що Вас найбільше вразило у перші дні в новій ролі?
— Як і кожна буковинка, уявляла. Наші жінки завжди керують багатопрофільними проектами: побутовими, господарськими, вихованням, духовними і моральними чеснотами.
Вони ніколи не брали на себе менше обов’язків, ніж чоловіки. Це — світовий унікум. Не чекати, коли тобі щось принесуть, подадуть, пообіцяють. А працювати, вигадувати, планувати, творити, запобігати біді, рятувати сім’ю і державу на рівних.
— Вступаючи на посаду, Ви говорили, що перше, чим займетеся — відродженням національних традицій, розвитком музеїв, бібліотек. А якою бачите галузь культури Чернівецької області сьогодні?
— Буковинська культура наразі не є занедбаною. Вона просто обділена матеріально і організаційно. Але якщо зазирнути лише на статистичні дані, то у нас 170 колективів зі званням народного. Причому, самодіяльні гурти трудяться у культурному просторі безкоштовно, за покликом предків. У нас багато незрівнянних колективів на Вижниччині, Герцаївщині, Глибоччині, Сторожинеччині, Хотинщині, Сокирянщині. Великоднього понеділка у Чернівцях у музеї народної архітектури та побуту вперше відбулося народне світле понеділкове дійство. Блискуче звучав у відкритому сценічному просторі академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю під орудою Ярослава Солтиса.
Особливо вражаючими були виступи румунських та молдавських колективів. Добре, що я сиділа у першому ряду і мало хто міг запримітити потоки моїх сліз від надміру гарних емоцій.
Сьогодні культура має бути не затінковою, а відкритою. Менше камерною, більше велелюдною. Ми голодні, спраглі рідної культури. Ми дозволили „годувати” себе чужим ширвжитком, тупою і примітивною попсою, яка нівелює високий духовний інтелект. Ми спершу програли війну інформаційну. Тепер нас хочуть доконати фізично. Але це марна затія. Вважаю, що кожен із нас повинен бути одночасно і виробником, і споживачем культурних цінностей.
— За якими критеріями обираєте начальників районних управлінь культури і туризму та своїх заступників?
— Районних керівників культури призначатимуть голови райдержадміністрацій. Я порадила б, аби громада була при цьому мірою істини.
— Які підходи диктує сьогодення щодо задоволення культурних потреб сільського населення?
— Наші села опинилися на межі культурного зриву. Навіть під час війни і розрухи існували хати-читальні і спортивно-культурні товариства. Нині там — забігайлівки. Немає розлогих у традиціях храмів, весіль, хрестин, нема праоснови нашого ритму існування на білому світі. Наші люди метаються у пошуках засобів існування, забуваючи про основне — не спосіб вижити, а спосіб жити достойно. А точка опори у цьому — не гроші, яких ніколи не вистачає, а культура і віра.
— Ваше життя нерозривно пов’язане із журналістикою, зокрема багато років керуєте часописом „Буковинське віче”. Як сприймаєте журналістів нині, будучи начальником управління культури Чернівецької ОДА?
— Так, як і завжди, — братами по перу, однодумцями, громадянами, які боряться з несправедливістю. Доля обрала їх!
— Дякую за розмову! Ваші побажання колегам від нового начальника.
— Наше професійне свято досі припадало на травень. Нещодавно його „перенесли” на листопад. Але бажаю пам’ятати, що культура — завжди свято. Якщо за лаштунками буває часом сутужно і суєтно, то на людях — святково і органічно.

Лариса Дущак.