25 лютого 2014 року на позачерговій сесії Глибоцької районної ради відкритим голосуванням головою районної ради вдруге обрали глибочанина Григорія Степановича Ванзуряка. Відтоді чимало подій відбулось в Україні, області та на Глибоччині. Хоч і минуло зовсім мало часу, але людей вже цікавить що зробила нова влада і найбільше — що планує здійснити. Часті телефонні дзвінки до редакції «Нового дня», письмові звернення, а іноді і просто розмови на вулиці спонукали журналістів до організації зустрічі з керівником районної влади. 
Журналісти Микола Шапка, Василь Гейніш, Лариса Дущак, Георгій Семенюк, Світлана Григор’єва, Петро Митранюк та Григорій Безверхній поспілкувались з Григорієм Степановичем. І почули на свої запитання відповіді.

М. Шапка:  — Минуло більше двох місяців, як Вас обрали головою районної ради. На цій посаді Ви працювали раніше. Про які здобутки можемо говорити сьогодні, чим відрізняється Ваша робота у минулому скликанні від сьогоднішньої?
— П’ятого травня саме виповнилось 8 років, як мене вперше обрали головою районної ради. Тоді я був одним з наймолодших голів на теренах України. Якщо порівнювати роботу у минулому скликанні із теперішнім, то сьогодні час складний, важче у фінансово-економічному плані, однак краще відчувається підтримка громадськості. Місцеве самоврядування ближче до людей і довіра до нього вища, ніж до інших органів державної влади.
В. Гейніш:  — Ваше ставлення до реформи органів місцевого самоврядування, зокрема побудови її на досвіді Польщі.
— Щодо цього питання, то хочу сказати, що я його досить детально вивчав ще будучи слухачем Академії управління. Водночас, мав нагоду кілька разів побувати і у самій Польщі. Зокрема, у гміні Наролі (щось на зразок селищної ради) безпосередньо знайомився з тим, як діє цей орган самоврядування на місці. Скажімо, до гміни  входить   8 населених пунктів. Керівництво у вирішенні нагальних проблем життєдіяльності у різних сферах здійснюють 24 посадовці. Бюджет гміни удвічі перевищує бюджет нашої районної ради. 
Отож, вважаю, що досвід поляків цілком заслуговує на увагу і його запровадження на теренах України. Власне, такої ж думки дотримується і переважна частина тих відповідальних осіб у парламенті, в тому числі і його голова Олександр Турчинов, котра готує до реалізації документи  реформування органів місцевого самоврядування. Вельми сподіваюсь, що невдовзі матимемо відповідний закон, що дасть можливість органам самоврядування у нас мати реальні важелі самостійного й ефективного забезпечення прав і можливостей територіальних громад. 
Л.Дущак: — Григорію Степановичу, на які важливі питання Ви особисто зосереджуєте увагу депутатського корпусу?
— Як у попередньому скликанні, так і в цьому, вважаю, що депутат — представник виборців, наділений владними повноваженнями. Тобто, кожен депутат має право порушити питання, які стосуються територіальної громади. Впродовж останніх чотирьох років через певний адміністративний тиск, впливи правоохоронних органів на депутатів склалось враження, що вони не приходили на сесійні засідання. Все тому, що їх не хотіли чути, розмовляти з ними за столом переговорів. На посадах залишались ті, хто був дотичний до Партії регіонів. Решта — осторонь. Тому моє бачення таке: якщо будемо слухати депутатів, пропозиції людей, то діалог між суспільством і владою триватиме і тільки так зможемо розвиватися.
Г. Семенюк: — Григорію Степановичу, чи доцільно наразі проводити позачергові місцеві вибори в Україні, зокрема у нашому районі?
— Місцеві вибори, так чи інакше, відбудуться або навесні 2015-го або восени 2014 року. Чи будуть вони позачерговими? Все залежить від Конституції. Якщо повернутись до Основного закону, яким керувався екс-президент України Янукович, то там чітко вказано, що органи місцевого самоврядування обирають на 4 роки. Згідно із редакцією 2005 року, до якої хочуть нині перейти, — на 5 років.
У світлі тих подій, які відбуваються сьогодні на сході, місцеві вибори, як і до Верховної Ради, варто провести якомога швидше, бо депутати, яких обирали, повністю втратили зв’язок з громадою. Суспільство змінилось, а вони не встигають. Якби були перевибори, то я впевнений, що на зміну їм прийшли б нові представники громад і, напевне, ситуація б врегулювалась. Громади відчувають, що їхні інтереси неправильно представлені. Вважаю, що для організації місцевих виборів потрібні невеликі гроші, тому доцільно їх проводити.
Л.Дущак: — Чи змінилося щось у Вашому особистому житті з приходом на посаду голови районної ради? Яким бачите Глибоцький район під Вашим керуванням?
— Якщо чесно, то й не мріяв, що знову повернусь на посаду. Займався приватним підприємництвом. Доля склалась так, що у важкий момент, коли потрібно було стабілізувати ситуацію у районі, мені довірили очолити районну раду. 
За останні два місяці багато змінилось і у моєму особистому житті, адже за браком вільного часу, оскільки багато працюю, не можу приділяти належну увагу рідним, близьким людям. 
За останні чотири роки відбулись зміни у законодавстві й у житті нашого району. А ще відбулися зміни, від яких стає жахливо. Наведу приклад Кіотського протоколу, згідно якого Глибоччині виділили 37 млн. грн. Якщо раніше за мільйон ми здавали об’єкт в експлуатацію, то побувавши у навчальних закладах жахаєшся: як за 4 мільйони і з допомогою колективу об’єкти не завершили. Є багато проблем з опаленням. У нашому районі здійснювали програму щодо заміни котелень у школах (з твердого палива на електричне). На жаль, жодну із 10 запланованих не завершили. Виникає питання: чому у Києві вирішили розпорошити 30% коштів на всі об’єкти і жоден не здати в експлуатацію, коли можна було виконувати їх почергово? Три роки як обладнання зберігається на складах, а перехід на електричне опалення у ЗОШ залишається мрією. Відкриваючи двері кабінетів колишніх чиновників, думаєш, що керівники не мали навіть елементарного почуття милосердя, відповідальності перед народом. Чотири роки українцям „замилювали” очі. І тут вже, однозначно, є робота для правоохоронних органів.
М. Шапка: — Ваш брат Роман Степанович очолює облдержадміністрацію. Від цього легше працюється чи складніше?
— Легше чи складніше?! Мабуть, відповідальніше, бо за тим, як працює Глибоцька районна рада та місцеве самоврядування у нашому районі спостерігають та беруть приклад. Якщо щось відбуватиметься не так, то це зразу ж позначиться і на роботі Романа Степановича.
В. Гейніш: — Знаю, що нині серед тих, хто увійшов до Глибоцької народної ради, є ряд охочих посісти відповідальні посади в райраді або РДА. Чи не значить це, що до керівництва знову можуть прийти люди без досвіду та необхідної освіти?
— Свого часу Вацлав Гавел — колишній Президент Чехії сказав: «Краще п’ять років помилок, аніж п’ятдесят саботажу». Оновлення керівного складу органів влади, зокрема і в нашому районі, просто необхідне. Адже рівень до попередніх її структурних підрозділів був катастрофічно низьким. 
Зазначу, що ті люди, котрі входять до Глибоцької народної ради, є саме тими, хто не боявся говорити правду, рішуче боровся за неї у період режиму Януковича, мужньо протистояв йому на барикадах Майдану у Києві. Звісно, і рівень довіри до них серед населення Глибоччини досить високий. І нерідко глибочани мене запитують чому майданівці й досі не при владі. Гадаю, що до їх зауважень нам просто необхідно дослухатись. Тим паче, що певний досвід, навики керівництва зазначені особи, приміром, в їх числі і депутати районної ради, вже мають. 
П. Митранюк: — Чи виконують вимоги громади, які були озвучені на Народному віче?
— Над  цим працюємо, намагаємось виконати те, що порушувала громада. Це, зокрема, подолання корупції, будівництво і ремонт доріг… Не завжди все можна виконати за короткий проміжок часу. Тож районна рада з депутатським корпусом працюють у цьому напрямку.
С.Григор’єва: — Для організації різних заходів (День Перемоги, День Європи, День селища…) залучають підприємців, зокрема просять надати одноразові тарілки, цукор, чай, каву, хліб для бутербродів і т.д. Чи і надалі буде рука простягнутою, аби вкотре  показати як добре працює влада?
— Зазначу, що я не прихильник того, аби влада ходила з «простягнутою рукою». Наприклад, для вшанування ветеранів існує районна рада ветеранів, для організації свята «День селища» повинна попрацювати місцева громада, а підприємці саме і є частиною цієї громади. У жодному разі не приписуватиму проведення будь-яких заходів до заслуг влади. 
Наприклад, днями відбувся мотокрос. І саме у його організації активну участь взяла громада і ті ж приватні підприємці. Влада ж забезпечила електроенергією, громадським порядком, залучила медиків, представники ЗМІ виконали свою місію. Словом, ми створили умови для проведення змагань, виступили свого роду партнерами. І так повинно бути завжди. До речі, за кордоном меценати роблять добрі справи постійно, допомагаючи суспільству, у якому живуть.
М. Шапка: — Під час Вашого головування в районній раді з 2006 по 2010 рр. Ви надавали досить багато уваги транскордонному співробітництву. Що сьогодні можна говорити про співпрацю і як відзначатимемо День Європи цьогоріч?
— Транскордонне співробітництво — одна з необхідних умов залучення додаткових інвестицій на теренах нашого району, краю в цілому. У районній раді маємо фахівців, які працювали в різних проектах. Відновити напрямок цієї роботи — один із пріоритетних напрямків. Щодо Дня Європи, обов’язково проведемо його цього року, але, на мою думку, як і представників депутатського корпусу, краще це буде зробити  наприкінці травня, уже після виборів Президента України. 
Л. Дущак: — У Вашій приймальні завжди є люди. З яких питань найбільше шукають правду? Чи буває, що влада не може допомогти?
— Громадяни відчувають зміну влади, приходять з тими питаннями, які не вирішували попередні керівники. Найбільше просять матеріальної допомоги, покращення добробуту, хвилює ремонт доріг, відновлення будівництва газопостачальних об’єктів. На другий тиждень після мого призначення попросив розмістити повідомлення про те, що сьогодні для всіх нас найважливішою є ситуація в Україні, нам всім болить те, що відбувається у Криму, на сході країни, тому найперше маємо думати про державу, а тоді вже про себе. Люди розуміють ситуацію, у якій опинилась Україна. 40% громадян звертаються до мене не з проханнями, а з пропозиціями як працювати. За це вдячний.
П. Митранюк: — Чи достатньо прозоро влада співпрацює з народом?
— Першим нашим кроком було запровадження онлайн-трансляцій сесій районної ради. А якщо хтось не встиг — то може переглянути її у запису в Інтернеті. Після цього нововведення депутати стали більш активними, порушують більше проблемних питань, які раніше замовчували. Крім того, є сайти у соцмережах, на яких влада висвітлює свою роботу. Переважна більшість населення  (близько 80%) дізнається інформацію у соцмережах. До речі, Глибоччина — одна із небагатьох в області, яка розповідає новини району на хвилях радіо «Буковина» чотири рази на тиждень ще й двома мовами.
Г. Семенюк: — Нещодавно з’явилась інформація про те,  що представники громадськості чергуватимуть на вулицях району разом з працівниками автоінспекції. Чи є вже перші «плоди» подібної співпраці? Наскільки вона є ефективною?
— Дійсно, ми розпочали співпрацю з представниками нашої дорожньої автоінспекції. Думаю, така робота дасть безпосередні «плоди», бо лише контроль за правоохоронними органами та іншими галузями змінить сутуацію. Знаю, якщо громадськість в одному патрулі з автоінспекторами, то протоколів більше, а зловживань менше. Наше завдання — продовжити подібну практику і надалі. Тоді буде порядок на наших дорогах.
С.Григор’єва: — Зрозуміло, що, як завжди, коштів бракує. І все ж, які саме вулиці селища Глибока планують дійсно відремонтувати найближчим часом?
— Нині ми працюємо в неординарній ситуації: якщо, наприклад, у березні надійшло до 70 тис. грн. для покриття незахищених статей (для прикладу видатки для ремонту доріг, придбання оснащення для дитсадків...), то вже у квітні справи покращились і район отримав понад 300 тис. Дороги Глибоки — це питання до селищної ради, але і райрада ніколи не стоятиме осторонь. Зокрема за вказівкою голови облдержадміністрації відновили ремонт вул. 10-ї річниці Незалежності: встановили бордюри, готують основу для асфальтного покриття. Поки що роботи виконують без належного фінансування — тобто як пілотний проект підрядників, які хочуть взятися до цієї справи на теренах області. Виконають все — тоді буде здійснено розрахунок. До речі, при селищній раді створено комісію, яка перевіряє якість робіт, дотримання технології. У планах — ремонт вул.Залізничної, Шевченка. Хочеться зробити багато, але все залежатиме від фінансування
П. Митранюк: — Яка доля Глибоцького асфальтного заводу?
— Доріг з твердим покриттям у районі майже немає і коли треба їх ремонтувати, доводиться купувати асфальт у Новоселицькому чи Вижницькому районах або у Чернівцях. На жаль, щоб відновити завод, потрібно шукати інвестора, який би міг вкласти кошти у відродження виробництва. Вже ведемо перемовини і на даний момент нашу пропозицію обмірковують. 
Думаю, як тільки запрацює економіка України, отримаємо позитивну відповідь і не лише щодо асфальтного заводу, а й щодо інших галузей району. Я мав нагоду відвідати інші райони області, але таких жахливих доріг, як на Глибоччині, майже ніде немає. До речі, силами бюджету справу вирішити неможливо.
С.Григор’єва:
— Коли мрія глибочан щодо газифікації, які мешкають за залізничним мостом, втілиться в життя або хоча б зрушить із місця?
— Перше, що зробила нова влада та представники громади, — створили комісію, аби вивчити чому 5,6 млн. грн., які надійшли для газифікації району, чомусь спрямували на нове будівництво, а не на завершення вже розпочатої ГРП-2. Ми написали листи до НАК «Нафтогаз» та УКБ Чернівецької області і нам показали платіжні доручення, де вказано на які потреби пішли кошти  і що вони освоєні за вказівкою облдержадміністрації. Тож нам залишилось лише констатувати факт: у 2010 — 2012рр. була можливість добудувати ГРП-2, але нічого не  зробили.
Сьогодні кошторисна вартість даного об’єкта складає 9 млн. грн. Ведемо перемовини щодо його здешевлення, зокрема можна власними силами виконати землерийні роботи. І сьогодні єдина проблема — купівля труби. Враховуючи, що 60% робіт вже виконано, подальше просування справи залежатиме від фінансування як в Україні, області, так і у Глибоцькому районі.
Г. Семенюк:
— Одним з найпроблемніших питань у Глибоцькому районі, на мою думку,  є утилізація сміття. Чи є шанс, що незабаром Глибоччина стане чистішою або ж і надалі кидатимуть все що завгодно і куди завгодно? Чи можливо притягнути до відповідальності тих, хто безпосередньо засмічує наші землі?
— Проблема актуальна. Я б сказав, що це питання нашої суспільної свідомості. Мені приємно, наприклад, що у Глибоці прибрали дитячий майданчик чи територію біля лісового озера. Відрадно, що найактивнішою була молодь. Вихідними, йдучи у Червону Діброву, побачив, що біля озера встановили ящики для сміття. Ми домовились із комунальною службою: раз на 2-3 тижні, вони забиратимуть непотріб. 
Щодо утилізації та збору сміття до нас звертаються люди, які хочуть цим займатись. Наразі не назву всі ті пропозиції, які надходять, але як тільки вирішиться питання із фінансуванням, як тільки ми матимемо змогу активно фінансувати наші екологічні проблеми, то постараємось залучити інвесторів.
На мою думку, добре було б, погоджуючи із громадами, заборонити індивідуально вивозити сміття. Все забиратиме комунальна служба. Варто визначити певну оплату та день збору і тоді відпаде потреба щось кудись вивозити чи викидати. Коли до помешкання під’їжджає спецавтомобіль, як у єропейських країнах, то не потрібно шукати додаткових засобів для утилізації. Рано чи пізно ми до цього повинні дійти.
М. Шапка:
— Мені важко залишити поза увагою питання міжетнічних стосунків у нашому районі, де мешкають українці і румуни у співвідношенні 50% на 50%. Я готовий підтвердити, що Ваше ставлення до всіх етносів району завжди було проєвропейським та дипломатичним. Наскільки це питання є актуальним у сьогоднішній ситуації в Україні?
— Вважав і вважаю, що Буковина є тим краєм, де (у приклад іншим) толерантно проживають різні етноси. Це не тільки румуно- чи україномовне населення, а й представники польської громади, а також інших національних меншин. Так склалось історично, що між ними ніколи не було ворожнечі. Багатьом і в Європі, і на Сході нашої держави слід приїхати до нас та повчитись як чудово ми співіснуємо та допомагаємо один одному. Говорити про те, що хтось спілкується не тією мовою чи про те, що у когось менше прав, а у когось більше, недоцільно і недоречно. Про злагоду, повагу та дружбу свідчать і численні сім’ї, у яких, наприклад, дружина — українка, а чоловік — румун. Питання про якісь загострення порушують лише політики, простим людям це не потрібно.
Додам: всі етнічні меншини є громадянами України. Інколи буває, що представники нацменшин є більшими патріотами української держави, а ніж ті, хто диктує якісь умови та вимоги. 
Співпраця у цьому напрямку на Буковині склалась давно. Хороший приклад — австро-угорська доба, коли кожен етнос мав своє представництво в органах влади.
Л. Дущак:
— Минулої суботи у світі відзначили День свободи преси. Однак, „Новому дню” часом дорікають за співпрацю з владою. Скажіть, яким бачите існування часопису у майбутньому? 
— Вважаю, що преса — це також влада. А в сучасному європейському суспільстві все має відбуватись на партнерських засадах. Моя думка, як і багатьох депутатів Верховної Ради, що рано чи пізно преса має бути в Україні роздержавлена і незалежна. Чим швидше ми це зробимо, тим краще буде і для влади, і для ЗМІ. Співзасновниками „Нового дня” є райдержадміністрація, районна рада та трудовий колектив. Тому всі розуміють, що часопис залежить від фінансування, яке закладається у бюджеті. Однак, за роки його існування кожна влада (райрада менше, РДА більше) намагалася цим маніпулювати. Тому наполягатиму на концепції роздержавлення ЗМІ. Це дозволить контролювати органи влади через пресу, висвітлювати плюси і мінуси її діяльності, районка стане популярнішою. Критичні матеріали — це ж не догана, а підказка владі, де є прогалини у роботі. Якщо народ через пресу не дасть владі перевищувати повноваження, матимемо стабільність у країні.  
Г. Семенюк:
— Минулого тижня відбулися збори медичних працівників району, під час яких вони висловили довіру головному лікареві Глибоцької ЦРКЛ І. Шкробанцю та попросили керівництво району взяти до уваги їх думку. У свою чергу Ви попросили присутніх ставитись із розумінням до можливих кадрових змін. Прокоментуйте цю ситуацію детальніше.
— Сьогодні не тільки у лікарні, але й у багатьох інших галузях потрібні зміни. Якщо я, як голова районної ради, чи люди на інших посадах, не можемо забезпечити їх запити, тоді нам на зміну прийдуть ті, хто візьме на себе ці зобов’язання.
Все залежить від керівника. Якщо футбольна команда погано грає, рано чи пізно постає питання про доцільність перебування тренера на посаді. Так само і у нас — якщо не будуть здійснені певні заходи, виникне потреба змінити керівництво. Я вважаю, що у цьому немає нічого страшного. Ніхто не народився у кріслі начальника. Всі повинні зрозуміти, що зміни мають відбутись.
Говорив не тільки з колективом лікарні, а й з іншими колективами, де представники Народної ради та громадськості вимагають змінити керівництво. Казав прості речі: хочу, щоб все відбулось еволюційно, а не революційними шляхами. Я проти того, аби з людьми поводились так, як це робили представники Партії регіонів: якщо ти не в партії, то не можеш займати ту чи іншу посаду. Для мене не важливі політичні уподобання чи віросповідання. Якщо ти хороший лікар — будь ним, якщо ти класний менеджер, який готовий здійснити певні реформи, яких чекає суспільство, — будь-ласка.
Медицина в Україні вважається однією з найкорумпованіших галузей. Буквально із завтрашнього дня ми почнемо їх реформувати. Ми, як орган управління, а це наша комунальна власність, заборонимо благодійні внески на території лікарні. У попередньому скликанні ми вклали великі кошти, щоб покращити роботу пологового відділення, поліпшити умови у хірургії, реанімації. Тепер виявляється, аби потрапити до певних палат, хворим необхідно платити. Виходить, що за все потрібно дати гроші — за аналізи, плівки, УЗД тощо.
139 тис. грн. благодійних внесків отримала наша комунальна лікарня протягом півтора року, з яких 79 тис. — залишились на рахунку. Чесно кажучи, використані гроші — це не та сума, через яку ми маємо спиратись на хворого. Ці кошти можна знайти у місцевому бюджеті. Отож, на сесію я виноситиму питання щодо заборони благодійних внесків на теренах лікарні. Якщо та чи інша людина, отримавши якісні послуги, бажає «віддячити» (придбати якийсь апарат чи медичні засоби), то може зробити це за межами лікарні. Можна підійти у будь-яке банківське відділення та, згідно закону про благодійну допомогу, перерахувати кошти, чітко вказавши на які потреби.
Сьогодні стоїть питання не так зміни керівництва, як системи в цілому. Пріоритетною буде кандидатура того предендента на певну посаду, який опише реальні кроки щодо зміни системи. Якщо буде видно бажання втілювати її у життя, то і суспільство підтримає.
Я не говоритиму про кадрові зміни, але треба зрозуміти: вони неминучі, тому до них треба ставитись із розумінням.
Г. Безверхній:
— Неодноразово наші читачі і радіослухачі торкаються питання громадського транспорту у селищі, адже загальна протяжність комунальних доріг сягає близько 64 кілометрів. Райцентром курсують приватні таксі. Але не усім така послуга по кишені. Особливо у дні свят, коли люди похилого віку неспроможні долати кілометри аби долучитися до служби Божої у храмі чи віддати шану рідним, що покояться на місцевому цвинтарі. На Вашу думку, у такі дні можливо організувати підвезення глибочан певними маршрутами до кладовища? Звичайно, за помірну плату. А малозабезпеченим і пільговий проїзд гарантувати?
— Дякую за слушну пропозицію. Вважаю, що з наближенням Зелених свят обґрунтуємо цю проблему. Постійний маршрут, на мою думку, можливий, бо місцеві затверджує райдержадміністрація. Гадаю доцільно спробувати розробити і організувати кільцевий маршрут. Якби хтось із підприємців-перевізників погодився на таку пропозицію, то дана послуга була б не тільки зручною для мешканців селища, а й прибутковою для перевізника. А саме у цьогорічний поминальний день ми спробуємо разом із селищною радою організувати таксистів та інших власників пасажирського автотранспорту, аби забезпечити підвезення населення і до кладовища, і у зворотньому напрямку. Це питання винесемо на обговорення громадськості і, сподіваюсь, нам вдасться втілити його у життя. 
М. Шапка:
—Григорію Степановичу, дуже важливо, щоб вибори Президента 25 травня відбулись у першому турі. На Вашу думку, до чого може призвести другий тур?
— На сьогодні в Україні загострилась ситуація саме через те, що Росія вимагає перенесення виборів. Тому закликаю всіх жителів Глибоччини об’єднатись довкола одного кандидата, не важливо якого саме, щоб показати єдність у політикумі і створити єдність у суспільстві. Коли матимемо Президента, ніхто не зможе нам докоряти, що він не представник усього українського народу.
М. Шапка:
— Щиро дякуємо за вичерпні відповіді і успіхів вам у роботі.