Патріотичне виховання молоді у новому навчальному році стало домінантою системи освіти.  А слова «патріот», «герой» сьогодні в усіх на устах: вони все  частіше лунають з екранів  ТБ, в інших ЗМІ,  та який зміст вкладають у нього наші краяни – молоді і старші? Сьогодні до діалогу ми запрошуємо юнаків допризовного віку Глибоччини, а гостем рубрики став учасник АТО —  один із  тих, хто знає про героїзм не з книжок – глибочанин, прикордонник Чернівецького прикордонного загону відділу прикордонної служби «Порубне» –  Андрій Іонець.

«Герой – це…»

Думка молоді (за результатами опитування у соцмережах): той, хто зробив щось надзвичайне; вміє ризикувати; не боягуз; герої – в кіно; хто здатен пожертвувати собою заради  інших;  не знаю, як сказати – герой – це герой; герої – майданівці; це наші захисники…
Кор.: Андрію, днями ти повернувся з однієї із найгарячіших точок кордону в Луганській області, яку з одного боку бомбардували «градами» російські військові, а з іншого – бойовики ЛНР.  У чому полягало завдання, поставлене перед вашою групою у зоні АТО?
Андрій: У складі мотоманевреної групи №7 ми забезпечували цілісність українсько-російського кордону, нашим завданням було утримати позицію на КПП «Червонопартизанськ».
Кор.: Про ваше КПП багато говорилося у ЗМІ, всі небайдужі били на сполох. Якою ж була реальність у Червонопартизанську?
Андрій: Ну, по-перше, то зовсім інша реальність. Вівся постійний обстріл нашої позиції як з тилу, так і з боку кордону. 
Щодо побуту, то без ризику для життя неможливо було навіть набрати води. Воду пили, відкачану із шахт, збирали дощівку, яка, до речі, смачніша за воду із шахти. Моєю мрією було,  приїхавши додому, напитися із рідної кринички  і поїсти червоного борщу з фасульми (сміється). Там це видавалося найбільшим делікатесом. 
Кор.: Що було найважчим?
Андрій: Невідомість. Ми не знали, чого нам чекати завтра, ситуація, скажімо так, не покращувалася і ніхто не обнадіював, що це скоро закінчиться. Ми знали одне – треба протриматися якнайдовше.

«Джеймс Бонд по-нашому: риси характеру героя»

Думка молоді (за результатами опитування у соцмережах): сильний, могутній, безстрашний, думає про інших, має ідею, заради якої готовий на все, завжди перемагає, захисник, не хизується своїм геройством… 
Кор.: Образ ідеальної людини-героя створює  сучасний кінематограф: він і надсильний, і неймовірно привабливий, і до чортиків хоробрий.  Що ж у реальному житті  допомагає  не розкиснути, не здатися, врешті, не зійти з глузду у надважкі моменти?
Андрій: Віра. Нас тримала віра в Україну. 
Я знав, що маю вистояти і повернутися. Таким же духом жили мої колеги: хлопці, яких прикриваєш ти, які прикривають тебе,  яким  довіряєш своє життя – і це побратимство також давало сили вистояти. Ми мусили триматися, як один кулак. 
А ще – віра у Бога. Там молилися  навіть ті, хто раніше ніколи особливо не звертався до Бога. Люди молилися своїми словами, казали те, що було на душі. Я знайшов на дорозі після бомбардування серед іншого непотребу ікону. Не міг пройти, не піднявши. Чомусь вірилося, що залишуся живим і привезу її додому, як  велику цінність.

«Як стати героєм: справа випадку чи всього життя?»

Думка молоді (за результатами опитування у соцмережах): треба проявити характер, для цього потрібні якісь особливі обставини; героєм стаєш, коли когось врятував; це і випадок, і все життя до цього випадку…
Кор.:  М`язи неможливо накачати за одне тренування. Ментальний м`яз характеру також потребує щоденних тренувань. Які здобуті раніше навики стали у пригоді у зоні АТО?
Андрій:  Холодна голова, чіткі дії, розважливість.  Хоробрість, але не бравада – не показна хоробрість. 
Ти маєш думати про себе і про того, хто з тобою поряд. Ти відповідаєш за його і своє життя – маєш виконати наказ із найменшими втратами. Також хороша фізична форма, щоденна підготовка забезпечують витривалість.  Завдяки цьому навіть під тиском важких обставин ти не втрачаєш людське обличчя, маєш силу не зрадити своїм принципам.
Кор.: Людина, яка зазирнула у  вічі  смерті, набуває особливого бачення життя, що порадиш завтрашнім захисникам Вітчизни?
Андрій: Залишатися людиною завжди і у всьому: не ставити себе вище за інших, не самостверджуватися за рахунок слабших – це не по-чоловічому. Цінувати людей,  любити життя, будувати Україну – щастя у простих речах.