А прощалися з ним понад тисяча громадян нашого району

    Наприкінці минулого тижня на Буковину надійшла сумна звістка про те, що у зоні АТО на сході України загинув Костянтин Лук’янюк з Глибоцького району. У листопаді йому виповнилося б 21. 

Останнім часом він проходив військову службу за контрактом у 24-й окремій Залізній механізованій бригаді. До військової форми йому не звикати. Він з дитинства бачив як в охайності утримувала її матуся Ольга Іллівна, яка служила на кордоні. І ми впевнені, що сотню разів мама тримала синочка на руках, проводжала до дитсадочка чи забирала звідти саме у формі прикордонника. І хоч завжди бракувало часу, та дала Костику найкраще виховання, віддавала всю материнську любов. І їй це вдалося, адже лише справжній воїн міг прикрити своїм тілом інших трьох побратимів, аби вони залишилися живими. А він, мабуть свідомо, подався у Царство небесне, залишаючи всіх, хто його знав, із «зраненими» серцями. Про цей героїчний вчинок ми дізнались зі слів його воїна-побратима, який розповів про Костю Лук’янюка в інтерв‘ю «Радіо Свобода» після важкого бою.  
У понеділок громадськість Глибоччини прощалася зі своїм Героєм. Спочатку у селі Черепківці, де Костянтин жив останнім часом зі своїми батьками. Сотні людей прийшли віддати шану односельчанину. Потім — у  центрі Глибоки, де люди не лише з райцентру, а й інших сіл приїхали на похорон. Труну несли на руках до церкви св.Княгині Ольги, де благочинний району Київського Патріархату отець Роман Грищук разом з іншими священнослужителями молились Богу за упокій душі Костянтина, а біля школи №1, де він вчився, з ним попрощалися колишні вчителі та шкільні друзі. Траурну процесію супроводжували вигуками «Герої не вмирають!» та «Героям слава!».
Сотні людей з Карапчева та Йорданешт, учні цих шкіл з квітами у руках створили «живий» коридор і очікували на перехресті доріг у Карапчеві, саме біля кута Хатний — це куточок землі, де народилась мама Костянтина, де живе її родина. Це місце, де маленький Костик провів роки свого дитинства. Про війну від чув лише з книжок та з екрана телевізора.  І тоді нікому і в голову не могло прийти, що ця мила дитина колись загине на війні. І саме так, як у тих кінострічках! Саме так, як йому розповідали на уроках історії.

За традицією цього села Костянтина відспівував настоятель храму Кузьми і Даміана отець Георгій Амарі. А віддали тіло землі під  гучні постріли з автоматів,  мелодію Державного Гімну і заспокійливого Отче наш…
В цей день щирі співчуття рідним Костянтина Лук’янюка висловили голова облдержадміністрації Роман Ванзуряк, в.о. голови Глибоцької райдержадміністрації Григорій Тіміш, голова райради Григорій Ванзуряк, обласний та районний військові комісари  Віталій Чурай та Іван Ванзар, селищний та сільські голови, словом, як мінімум понад тисяча громадян району.

Микола Шапка.
Фото Петра Митранюка.