Недарма кажуть, що талановита людина має хист до всього. Переконався у цьому під час розмови з Іваном Касіяновичем Топало. Отож ця розповідь про нього — багаторічного директора школи та ліцею, засновника і керівника музею та здібного військового.
Іван Касіянович народився 6 серпня 1934 року у Старому Вовчинці на куті Глюжа. Батьки були землеробами, тато 14 років працював у Канаді, у тому числі і на відомих заводах Рокфеллера. Закінчивши семирічку у рідному селі та середню школу у Кам’янці, молодий Іван подався до міста.

— Протягом 1952-1954 років, — розповідає він, — вчився у Чернівецькому державному учительському інституті на історичному факультеті. Направили вчителем історії у Банилівську школу (тоді ще Вашківського району). Однак вчителював тут недовго: місяць і 13 днів. У свої лави покликала армія. Запропонували спробувати свої сили в авіації, а відтак 26 грудня 1954 року став курсантом Остафіївського авіаційного училища, що під Москвою.
Згодом була служба у секретних військових авіаційних частинах та обрання заступником секретаря комітету комсомолу.
— Збройні сили, — продовжує Іван Касіянович, — я все ж покинув, хоч військова служба мене приваблювала. Пов’язано це із скороченням політвідділів. Чесно кажучи, хотіли звільнити іншу людину, але я вирішив написати рапорт та піти замість нього. Демобілізувався у ранзі лейтенанта.
За направленням обласного відділу освіти працював військовим керівником у Старововчинецькій школі. Пізніше, закінчивши заочно Івано-Франківський педінститут, викладав історію, а 26 вересня 1961 року його призначили директором.
— Загалом, — згадує І. К. Топало, — на цій посаді був 49 років, 4 місяці, 22 дні та 1 годину. Мабуть запитаєте, до чого ця година? Так ось, у день звільнення я прийшов на роботу о 9.00, а заяву написав десь о 10.00. Думаю, можу записати до свого директорського активу і цю годину.
Найбільшим захопленням пана Топало є музейна справа.
— Без цього, — зізнається він, — я не можу жити. Збирати експонати почав ще з 1957 року. Після демобілізації тужив за армією і хотів чимось зайнятись. Прийшла ідея створити музей, яку, на щастя, вдалось втілити у життя. Деякі речі подарували небайдужі люди, інші — придбав на власні кошти.
Нині Старововчинецький краєзнавчий музей «дислокується» у 21 кімнаті, де зберігаються понад 8 тисяч цікавих, подекуди оригінальних експонатів. Є відділи культури, побуту, природи, археології тощо. До речі, за цю роботу Іван Касіянович не отримує жодної копійки, усе на громадських засадах.
Наразі у музеї тривають ремонтні роботи: змайстрували та встановлюють кілька нових дверей, перекривають дах.
— Звичайно, — розповідає, — без допомоги добрих людей не впоратись. Дякую всім, хто допомагає. Зокрема, висловлюю щиру подяку начальнику районного управління освіти Василю Швецю, директору Глибоцького центру туризму і краєзнавства Анатолію Дудці, начальнику Чернівецької митниці Миколі Салагору, депутату районної ради Василю Самушку, директору лісгоспу Кузьмі Воробчуку, митнику Іллі Ліщуку.
Днями вельмишановний Іван Касіянович Топало відзначатиме своє вісімдесятиліття. Редакція газети „Новий день” долучається до всіх привітань та бажає ювіляру всього самого найкращого.
Георгій СЕМЕНЮК.
Фото Григорія Безверхнього.