Принаймні від трьох різних людей перед тим як зустрітись із Василем Опайцем почув про нього гарні відгуки. То були слова, що характеризували водія Глибоцького ВУЖКГ з найкращого боку: дуже відповідальний працівник, скромний і порядний чоловік.

Власне, сталось так, що до служби в армії Василь встиг закінчити ПТУ у Просіці й отримати права водія. Солдатські будні загартували хлопця, додали практики керування автомобілем. Тож повернення до цивільного життя у 1970 році позначилось і початком роботи у комунальній службі селища. То був початковий запис у трудовій книжці, що незмінно зберігається у ній і досі.
— Пропозиції щодо переходу на нове місце роботи, — розповідає Василь Степанович, — надходили не один раз. Не знаю, але чомусь не хотілось покидати колектив, з яким звикся, можливо, й поріднився. Хоча на перших порах дехто й підтрунював: що — так і будеш все життя сміття возити? І таки вожу 40 років. Не всім же начальників обслуговувати на легковиках чи пасажирів на автобусі. Комусь треба і селище очищати, аби мало охайний вигляд.
Сказав про це просто, без найменшого пафосу. Подумалось, саме подібним людям передусім би пенсію та зарплату піднімати.
Помітним у трудовій біографії Василя Степановича є і той факт, що за понад чотири десятиліття роботи жодного разу не допустив порушення правил дорожнього руху чи ДТП, а значить і не мав конфліктів із даішниками.
Зрозуміло, економічні і фінансові проблеми відчутно позначаються і на роботі комунальників. Скажімо, машина, на котрій працює В.С. Опаєць, має вже 24 роки. Доглядає, що потрібно відремонтує. Василь Степанович докладає власних рук і уміння, бо слюсарів доволі давно на підприємстві вже немає. Отож, слушно в народі кажуть: «На таких як Василь Опаєць і світ тримається».